Рік, який перетворився на вічність - Буковина згадує загиблого під Бахмутом спортсмена

"Він був не лише спортсменом, але й суддею та тренером, – каже жінка. – Під час навчання Микола часто їздив на змагання за кордон, де здобував призові місця, адже карате займався з 6 років. Він був дуже освіченим. На «відмінно» склав ЗНО, а потім вступив на факультет фізичної культури. Діти дуже його любили. За короткий час тренувань вони здобували призові місця. А коли почалася повномасштабна війна, старший син пішов воювати у перші дні, а вже через 8 місяців війни Микола сказав, що також іде. Це був його вибір"

"Уже в десять років Микола здобув звання кандидата у майстри спорту, став чемпіоном України, – каже Сергій Яремчук, батько. – Син вирізнявся дисциплінованістю. А ще був душею компанії. Люди до нього тягнулися. Коли приятелі приходили до нас додому, я виходив, бо в хаті не було де яблуку впасти – так багато їх збиралося. Микола був добряк: міг віддати останні гроші тому, хто потребував, а потім іти додому пішки, бо на маршрутку не залишилося. Ще він щоразу зустрічав маму з роботи, щоб вона ввечері сама не верталася..."

"Особливо добре давалися йому гуманітарні науки. Школу закінчив на «відмінно». А ще мав чудову дикцію, був ведучим на всіх урочистостях. Та й коли його побратими присягали, то зачитував слова клятви саме Миколка", – каже Марія Ломака.

"19 лютого у Павлика народився первісток, – каже батько. – 22-го числа він забрав дружину і дитину з пологового будинку. 24 лютого пішов по свідоцтво про народження і того самого дня – у військкомат. А вже наступного дня його відправили на службу"

"Що я скажу племіннику Маркові – що його тато воює, а дядько ні? Як я йому та іншим людям буду дивитися в очі? – пояснював свій вибір Миколка. Я просив його не йти, він міг уникнути військової служби, бо я маю інвалідність. Але сина не вдалося переконати", – пригадує батько.

"Ми були разом майже два роки. Познайомилися у спільній компанії. Микола вразив мене енергійністю, добротою, дотепними жартами. Пізніше признався, що я йому подобаюся, і що він довго соромився про це сказати... Я знала, що Микола планує освідчитися, бо ми все вже спланували. Весілля мало відбутися одразу після повернення Миколи з війни. Для нас важливо було взяти церковний шлюб. Ми хотіли двох дітей і навіть знали, як їх назвемо – Катруся і Тимофійко... Все зруйнувала клята війна", – розповідає Дарина.