Головний герой інтерв’ю - першокурсник, який став на шлях журналіста і вирішив боротись з фейками та пропагандою. У цьому матеріалі ви дізнаєтесь про його життєвий досвід, який попри всі випробування привів його на стежку правди та віри у майбутнє.
У Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича навчаються студенти з різних куточків України. Багатьом із них довелось пройти складний шлях, перш ніж сісти за студентську лаву. Цього разу ми вирішили розповісти історію Олександра, студента першого курсу кафедри журналістики ЧНУ імені Юрія Федьковича. Його шлях - це приклад стійкості, адаптації та віри у зміни на краще.
Слідкуйте за свіжими новинами у нашому Instagram
Олександр народився в місті Донецьк та проживав там до 2014 року. Коли почалася війна на сході, йому разом з батьками довелося переїхати до Слов’янська. У цьому місті він провів наступні вісім років до повномасштабного вторгнення у 2022. У квітні того ж року переїхав разом із батьками до Чернівців. З дитячих років у Донецьку спогадів у хлопця залишилось небагато. У пам’яті закарбувався дитсадочок, лінійка першого дзвонику у першому класі та його вчитель. Переїзд до Слов’янська майже не пам’ятає. Він був ще дитиною, тому для нього все відбувалось швидко та незрозуміло.
— Що стосовно твоєї адаптації у Слов’янську?
— Спочатку було важко. Раніше я їздив туди лише влітку в гості до бабусі, тому знайомих у мене не було багато. Але коли пішов до другого класу, почав знайомитися з дітьми, знаходити спільні теми, і ось так з’явилися перші друзі. Для адаптації звісно був потрібен час, але загалом я впорався.
— Як ти пам’ятаєш день повномасштабного вторгнення?
— Я спершу не повірив. Прокинувся, дізнався, що нам скасували уроки, а далеко було чутно вибухи. Я тоді не вірив, що це справді вибухи, поки не відкрив стрічку новин. На початку це була радше цікавість, ніж страх. Але згодом, так, страх таки з’явився.
Рішення про другий переїзд було прийняте батьками. Причиною цього стали опубліковані в мережі новини про те, що російська армія заходить до Ізюма, що неподалік Слов’янська.
— Як проходила ваша евакуація?
— Наша евакуація проходила в умисні два етапи. Спочатку ми рейсовим автобусом добирались до міста Дніпро, звідки уже евакуаційним потягом прямували до Львова. Але до нього ми не доїхали. Вийшли у Хмельницькому, де жили знайомі родини. Вони прихистили нас на перший час. А після автобусом з Хмельницького доїхали до Чернівців.
Підтримкою для нашого героя в цей складний час були батьки. Потім родина і, звісно, друзі, яких він також намагався підтримувати. Переїхавши у Чернівці, Олександр небезпеки більше не відчував, каже: "Це було радше відчуття полегшення."
— Яке у тебе було перше враження від Чернівців після переїзду?
— Перше було - "вау"! Коли гуляв по центру міста, перше, що відчував - це захоплення. Тут реально класно. Певне, ще тижня два я був під приємними враженнями від самого міста: старовинна архітектура, бруківка замість асфальту, особлива атмосфера - це справді зачаровує.
Щоб знайти нових друзів, хлопцю був необхідний час. Але все налагодилось після того, як він продовжив навчання у Чернівцях.
— А коли ти обирав куди вступати, чи були в тебе думки про якесь інше місто? І чому саме ЧНУ?
— Ні, інших міст та університетів я не розглядав. По-перше, зручно з розташуванням, по-друге, і в місті, і в університеті все запало в душу, і я відразу зрозумів, що хочу навчатись тут.
— А чи були думки пов'язані з війною, які спонукали до вибору спеціальності "журналістика"?
— Так, тому що постійно ти знаходишся в цьому інформаційному просторі серед тисячі новин. Один з головних пунктів, який вплинув на мій вибір - це масове поширення російських фейків, в які, на жаль, люди вірять. І коли я намагався пояснити людям, що це все фейки та брехня, вони мене не чули. Тому я хотів би розповідати людям правду та не давати російській пропаганді поширюватись.
— Тобто на тебе вплинула інформаційна пропаганда зі сторони ворога?
— Особисто на мене - ні. А на вибір моєї професії - так.
Сьогодні життя Олександра налагоджується. У Чернівцях він бачить багато можливостей для самореалізації, тому хлопець не здається, розвивається та йде до своєї мети.
— Маєш улюблені місця в Чернівцях?
— Я обожнюю прогулюватись вечірньою Кобилянською, певне, ця вулиця та її атмосфера мені подобаються найбільше. А загалом у Чернівцях багато красивих місць.
— Які мрії й плани маєш на майбутнє?
— Передусім здобути освіту, а далі діяти за ситуацією. Але головна мрія - щоб якнайшвидше закінчилася війна.
Історія Олександра - це приклад того, як навіть після кількох переїздів, втрати дому й дитячої звичної реальності, можна залишатися відкритим до світу, будувати плани й обирати майбутнє свідомо. Війна змінила хід його життя, але не змінила його прагнення до правди. І саме така молодь сьогодні творить нову Україну - чесну, сильну, живу.
Студентка 1 курсу кафедри журналістики
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Марія Мотуз