Від початку повномасштабного вторгнення Центри допомоги врятованим стали своєрідними острівцями безпеки для тисяч українців. Про те, хто найчастіше шукає підтримки та як працюють інтеграційні групи для підлітків, ми поспілкувалися з Альоною Ігнатьєвою, координаторкою Центру допомоги врятованим, головою ГО "Центр соціальних та правозахисних ініціатив" і регіональною експерткою з протидії торгівлі людьми в Чернівецькій області.
— З якими проблемами люди найчастіше звертаються до Центру допомоги врятованим?
— Якщо говорити від початку роботи, то це була переважна більшість внутрішньо переміщених осіб. Вони зверталися з абсолютно різними запитами, але найбільше цікавило, наприклад, де отримати поселення, куди можна поселитися, де отримати фінансову, матеріальну або гуманітарну допомогу, куди піти в лікарню до сімейного лікаря. Тобто вони закривали свої базові потреби, і це було абсолютно нормально.
Зараз ми розуміємо, що кількість внутрішньо переміщених осіб в області вже менша, відповідно, дуже багато звертається наших місцевих мешканців. Як правило, якщо брати загалом, станом на сьогодні, на 26-й рік, це більше психологічні консультації. Вони звертаються із запитами про допомогу і не завжди можуть сформулювати: "Мені треба до психолога". Скоріше говорять, що їм потрібна якась підтримка. А вже в процесі виявляється, що це психологічна допомога.
Так само гуманітарна допомога місцевих також цікавить, бо люди в такому важкому стані. Вони дуже хочуть щось, знаєте, умовно взяти в руки – чи пакетик із чимось, чи ще щось. Але ми не надаємо гуманітарну чи матеріальну допомогу, ми можемо надати тільки послуги. Проте точно можемо скерувати, перенаправити і розказати, де це можна отримати, якщо в місті чи області є така можливість.
І, звичайно, запити юридичного характеру, правнича допомога. Якщо це ВПО, це і пошкоджене житло, і якісь ще такі моменти. Якщо це місцеві, то будь-що: від розлучення до кожного свого запиту. Звернутися може будь-хто. Будь-яка людина, яка постраждала від війни. Бо ми вже розуміємо, що і внутрішньо переміщені особи, і ми, місцеві, також постраждали від війни.
Попри те, що двері Центру відкриті для всіх, фахівці виділяють окремі категорії постраждалих, які потребують особливо глибокого та тривалого супроводу.
— Яку саме допомогу можна отримати безкоштовно та чи є певні категорії людей, з якими ви працюєте глибше?
— Єдине, на чому наша особлива увага – є визначені категорії, з якими ми працюємо більш детально та поглиблено. Наші соціальні працівники, кейс-менеджери ведуть усі випадки, але це люди, які зазнали насильства: гендерно зумовлене насильство, сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, це злочини. Відповідно, такі люди приходять, і ми приділяємо їм особливу увагу. Це перше.
Другий момент – це родини зниклих безвісти за особливих обставин. Або полонених. І ті, хто повернувся з полону. Оце такі категорії, яким ми просто більше можемо дати комплексну добровільну допомогу: це соціальний супровід, юридична підтримка і психологічна.
Абсолютно вся наша допомога безкоштовна, конфіденційна, і вона відбувається за добровільною згодою. Тобто людина, яка приходить і потребує допомоги, неважливо якої – чи психологічної, чи юридичної, чи соціальної, – вона підписує згоду. І вона має розуміти (для людини це дуже важливо) про нерозповсюдження інформації, про конфіденційність. Це наші принципи роботи: конфіденційно, безкоштовно і безумовне прийняття ситуації.
— Як зрозуміти, що людині вже потрібна психологічна підтримка, а не просто вона переживає важкий період?
— Цікаве питання. Зараз важкий період у всіх, тому це розумієш у процесі розмови. Не завжди видно за зовнішніми ознаками, коли заходить людина, тому що кожен по-різному тримається, кожен по-різному виглядає, і кожен має абсолютно різні свої внутрішні ресурси.
Але в процесі система відбувається так: заходить людина, яка, до прикладу, прийшла до нас вперше. Її зустрічає адміністратор. Він починає з нею розмовляти, і його задача – десь знайти, розпізнати, зрозуміти потребу та перенаправити до відповідного фахівця. Нечасто буває, що людина сама приходить і каже: "Мені потрібна психологічна допомога".
Але тим не менш, бувають випадки, коли людина просто проходить повз і бачить "Центр допомоги врятованим". Вона не знає, що тут є, але саме слово "допомога", можливо, для неї було важливим. У нас був такий нещодавній випадок: жінка зайшла і почала плакати одразу. Відповідно, буває різна реакція та різні ситуації. Вже потім адміністратор її скерував, і вона почала ходити до психолога на консультації. А часто буває таке, що люди заходять із запитами на правничу допомогу, а під час роботи з юристом уже виявляється, що там ще потрібна глибинна робота психолога. Тому, в принципі, кожна ситуація індивідуальна.
— А скільки часу зазвичай триває допомога? Є якісь певні обмеження?
— Дивлячись від випадку. Якщо це психологічні консультації, це може бути вісім консультацій, може бути п'ятнадцять. Залежить від того, кризова це допомога чи планові консультації.
Так само юридична – це за запитом, тому що тут не можна визначити, скільки. Людина приходить, юрист оформлює якийсь пакет документів, якщо це потрібно, дає запити, чекає відповіді, і вони потім повертаються, щоб отримати цей результат. Немає визначеного терміну. Для нас задача – допомогти.
Війна та емоційна напруга залишають відбиток не лише на дорослих. Окремим, не менш важливим напрямком роботи Центру є допомога дітям і підліткам, яким часто складно адаптуватися в нових умовах.
— Чи працює Центр з дітьми та підлітками?
— Звичайно. Але тут є певні моменти, дивлячись якого віку діти. Якщо говорити про підлітків, працюємо дуже активно. Окрім того, що їм можна звертатися на індивідуальні психологічні консультації, у нас вже четвертий рік діють сталі групи для підлітків. Спочатку ми їх робили раз на тиждень, наприклад, для внутрішньо переміщених дітей, для того, щоб їм якось інтегруватися в середовище, бо їм було важко тут. Потім до таких груп почали приєднуватися місцеві наші підлітки. Це дуже цікавий формат, коли в групі є і місцеві, і ВПО, і вони між собою починають дружити та спілкуватися. Тому наша задача – соціалізувати, інтегрувати в нашу громаду підлітків-ВПО, щоб вони не відчували тої різниці, що “я тут не свій, це не моє”. Ці групи відбуваються кожної п'ятниці, і в нас є чудовий психолог, який працює саме з підлітками.
Так само з дітьми шкільного віку. Якщо молодший вік, ми дуже рідко беремо в роботу. Десь бажано, щоб це було від восьми до десяти років. До п'яти років – ні, така допомога не буде ефективною. Там дуже складно працювати, і мають бути вузькопрофільні психологи. Але вже десь з десяти років, за згоди батьків, звісно, можна працювати з дітьми. У нас достатньо багато таких запитів, коли дітей перенаправляють з освітніх закладів. Ми співпрацюємо з офіцерами освітньої безпеки, які працюють у школах, навчаємо їх, коли є можливість, і вони також можуть до нас перенаправляти.
— Чи бували ситуації, коли підліток приходив сам, чи їх зазвичай направляють батьки та школи?
— Підлітки, так, приходять самостійно. Але все ж таки це вже, знаєте, коли йде сарафанне радіо, коли один одному розказав. Як правило, самостійно підлітки не доходять до психологів. Але коли вони почули десь від друзів чи знайомих, що там можна безкоштовно, якісно, і воно цікаве (бо підлітків треба ще зацікавити), вони можуть приходити. Але це вже достатньо дорослі люди, років 15-16.
— Куди звертатися, якщо людина соромиться або боїться прийти особисто?
— Ми завжди говоримо про те, що зараз є різні можливості. Можна зателефонувати до Центру допомоги врятованим за контактним номером телефону +380980903997, записатися на консультації онлайн або офлайн. Буває таке, що людина не хоче вирішувати цю проблему тут, у Чернівцях, з різних причин. Ми можемо надати телефони безкоштовних гарячих ліній, які працюють з тією чи іншою тематикою. Можливо, людині буде комфортніше поговорити по телефону з абсолютно чужою людиною, яка умовно знаходиться в Києві. Гарячих ліній в Україні достатньо багато, вони безкоштовно працюють із постраждалими від насильства, торгівлі людьми тощо.
Навіть маючи доступ до фахівців, багато хто обирає мовчати або намагається подолати емоційні кризи власноруч. Проте такий шлях часто приховує підводні камені.
— Які помилки люди найчастіше роблять, коли намагаються впоратися самі? Психологічно мається на увазі.
— Знаєте, навіть ті, хто ходять до психологів, все одно помиляються. Ми ж це розуміємо. Але інколи людина каже, що може впоратися сама, і велика кількість людей таки може впоратися самостійно. Це залежить від того, які ресурси є в людини, від характеру, темпераменту. Але оце "я все сама" або "сам", і "мені не потрібна допомога, я впораюся" – це і є частково помилкою.
Не соромно просити про допомогу, однозначно. Не хочеш до психолога – це може бути умовно друг чи подруга. Хтось обирає для себе варіант допомоги через віру, і це також дуже добре.
Задача психолога – не виправити помилки, не виправити ситуацію. А показати людині, супроводжувати її в цьому процесі, показати їй ті сильні сторони, на які вона може спиратися для того, щоб подолати ту чи іншу ситуацію. Якщо ми говоримо про якісь важкі психологічні ситуації, як, наприклад, насильство, то точно ми не можемо сказати: "З тобою більше такого ніколи не станеться, ти зі мною попрацюєш і все вирішиться". Ні, абсолютно. Психолог має навпаки так попрацювати з людиною, щоб вона прийняла і зрозуміла цю ситуацію. Так, це сталося. Вже нікуди від цього не втечеш, і нічого ти не зміниш. Але задача психолога – навчити людину далі жити з таким важким досвідом.
— І наостанок: що б ви порадили людям, які відчувають емоційне виснаження, але відкладають звернення по допомогу?
— Подумати, чому людина чинить опір. Тому що відкладання звернення про допомогу – неважливо до кого: лікаря, психолога, священника в церкві – це внутрішній опір. Точно треба подумати про себе. Зараз той час, коли ми настільки втомлені від усіх подій, що дуже потрібно турбуватися про себе. А турбота про себе – це якраз і є допомога.
Приділяти собі час. Інколи робити щось приємне для себе. Не навантажувати себе, бо часто люди кажуть: “Я працюю, приходжу додому, займаю себе чимось”. Чому вони це роблять? Вони бояться залишитися наодинці. Тому що, коли ти сам із собою, ти нікуди не можеш втекти від своїх почуттів, відчуттів і думок.
Тому трохи інколи треба сказати собі “стоп” і проаналізувати: що мені зараз потрібно? Якої допомоги я потребую? Це можуть бути якісь банальні речі – просто піти посидіти в парку і насолодитися хоч хвилинку умовно співом пташок чи гарним зеленим листям. А інколи це може бути дружня розмова з кимось.
Опікуватися і турбуватися про себе дуже нам у поміч. Це завжди здоровий сон, здорове харчування – те, що нас підсилює. Якщо людина від нервового стресу, від новин, які ми кожен день читаємо, перестає спати, це точно дуже погано вплине на її фізичне і ментальне здоров'я. Ну, базові якісь такі моменти – приділяти собі увагу.
Тому що тут діє правило, як у літаку. Спочатку ти вдягаєш маску на себе, для того, щоб ти міг врятувати дитину (якщо це мама з дитиною). Мама чи тато обов'язково мають вдягнути маску на себе, щоб врятувати дитину. А для того, щоб врятувати родину чи просто будь-яку людину, пам'ятайте про те, що треба вдягати маску. Бо кисень нам потрібен.
Авторка: Альона Гавриловська