Професія водія громадського транспорту давно перестала бути суто чоловічою. Жінки впевнено руйнують стереотипи, щодня керуючи тролейбусами та автобусами. Про роботу водійок у Чернівцях, реакцію пасажирів та запуск нових навчальних курсів ми поспілкувалися з директором ЧТУ Григорієм Оробцем.
У багатьох сферах досі існують невидимі бар’єри щодо поділу професій на “чоловічі” та “жіночі”. Однак міський транспорт поступово стає простором рівних можливостей. Цікаво дізнатися, скільки чернівчанок сьогодні щодня сідають за кермо багатотонних машин.
— Скільки зараз жінок працює водіями в ЧТУ? Яке співвідношення між жінками, що керують тролейбусами, та тими, хто водить автобуси?
— Так, жінки в нас є. Дуже люблю, коли жінки їздять за кермом таких великих транспортних засобів. 23 жінки в нас – водійки тролейбусів, і одна жінка – водійка автобуса.
Аналізую, з чим це може бути пов'язано. Раніше було багато різних навчань для водіїв тролейбусів, і більша частина цих водійок, які у нас працюють, – це ті, що працюють тут, напевно, понад 30 років. Є такі, що навіть по 40. А водійка автобуса – це пані Марія, яка все життя мріяла керувати великим транспортним засобом. Вона в нас керує без жодних проблем, на рівні, а інколи навіть краще, ніж деякі чоловіки. Коли приходять працевлаштовуватися, то більше приходять все ж таки чоловіки, звичайно. Але ми ніякої різниці між жінками і чоловіками не робимо. Вони всі працюють в однакових умовах. Пані Марія у нас задоволена, працює. Вона завжди така позитивна, усміхлена.
Кадровий голод у транспортній сфері змушує підприємства шукати нові шляхи залучення працівників. Важливим кроком є доступність навчання для тих, хто хоче змінити професію і швидко опанувати нові навички.
— Чи діють зараз у Чернівцях спеціальні прискорені курси або програми для жінок, які хочуть освоїти професію водія громадського транспорту? Наскільки активно жінки на них записуються?
— Наразі у Чернівцях таких курсів немає. Але ми працюємо над тим, щоб вони були. Зараз спільно з одним навчальним закладом у місті подано документи на отримання ліцензії для дозволу на навчання водіїв тролейбусів. Вони вже мають погодження від Міністерства освіти і науки. Далі – бюрократичні процеси.
Я думаю, і сподіваюся, що цього року ми випустимо хоча б одну групу водіїв тролейбусів. І це буде пришвидшене навчання, воно не триватиме пів року, як колись. Теорія і водіння разом займатимуть десь до трьох місяців. Тобто за три місяці можна буде отримати посвідчення водія тролейбуса і починати працювати. Роботи є достатньо.
Навіть за умови високого професіоналізму, жінки в нетипових сферах часто зіштовхуються з упередженнями. Особливо на дорозі, де кожен маневр привертає увагу сотень пасажирів.
— З якими стереотипами найчастіше стикаються жінки-водії з боку пасажирів чи, можливо, колег-чоловіків? Як управління допомагає ці стереотипи руйнувати?
— Для нас як адміністрації підприємства немає якихось стереотипів – чи жінка, чи чоловік. Це водії, це наші колеги, працівники. Коли спілкувався з жінками щодо тролейбусів, то взагалі якихось питань немає, тому що так було завжди, і в тролейбусах жінки часто зустрічаються.
Щодо автобусів, то пані Марія розповідала історію, коли пасажири заходили і дивувалися: “О, жінка за кермом, дивно”. Але всі залишалися задоволені. Ніколи жодних питань ні до неї, ні до водійок тролейбусів не виникало, якоїсь різниці ми ніколи не робили. Тому немає якихось таких стереотипів, щоб їх доводилося руйнувати.
Комфорт на робочому місці – це не лише про зручну кабіну, а й про можливість повноцінно відпочити під час перерви. Важливою складовою є також побутова підтримка, зокрема для іногородніх працівників.
— Чи довелося адаптувати графіки роботи, кімнати відпочинку або інші умови спеціально під потреби жінок-водіїв? Я бачила у вас оголошення, що ви надаєте місця проживання в гуртожитку. Чи були проблеми з поселенням?
— Кімнати відпочинку за ці пів року ми трішки привели до ладу, поробили часткові косметичні ремонти, зробили найнеобхідніше для водіїв. Ми не робимо різниці між жінками та чоловіками. Якщо говорити про санвузол, то він окремий, куди може зайти як жінка, так і чоловік. Тобто немає проблем.
Кімнати відпочинку – це місця, де водій може пообідати, відпочити, випити кави чи чаю, розігріти їжу. Спільно з нашою профспілковою організацією ми організували там чайники, мікрохвильовки, воду – базові речі. Поставили крісла, столики, диванчики, щоб водії могли спокійно зайти під час перерви на 15–20 хвилин чи довшого розриву в графіку. Вони пристосовані для всіх категорій працівників.
Щодо проживання, у нас є кімната відпочинку, де водії за необхідності, якщо працюють допізна, можуть переночувати. Також маємо невеличке модульне містечко, яке минулого року до нас перевезли за ініціативи попереднього керівника Олега Івановича. У ці кімнати ми можемо заселяти по двоє людей. Здебільшого це було націлено на внутрішньо переміщених осіб, які приїжджають з інших регіонів і готові тут працювати. Було декілька таких людей, але хтось познаходив квартири, хтось знайшов своє житло. Потреби у гуртожитку зараз гостро немає, але підтримка від нас завжди є. Людям, які хочуть працювати, ми допомагаємо і цим житлом, і з пошуком квартир за потреби.
На перший погляд, керування будь-яким габаритним транспортом вимагає однакових навичок. Проте робота з міським електротранспортом має свої суттєві технічні та фізичні особливості.
— Чи існує різниця в управлінні автобусом і тролейбусом з точки зору фізичного навантаження? Що найскладніше для жінок, які вперше сідають за кермо такого габаритного транспорту?
— Про те, що найскладніше психологічно, швидше варто запитати у самих жінок. А щодо фізичного навантаження, то у тролейбусах є штанги, які чіпляються до контактної мережі, і бувають випадки, коли вони злітають. Їх треба вийти, поправити головки струмоприймача і повторно зачепити до контактної мережі.
У головках струмоприймача є вугільні вставки, які забезпечують контакт тролейбуса з електромережею. Ці вставки також мають свій ресурс: вони можуть проїхати один рейс, і їх треба міняти. Тобто треба опустити штанги, поміняти вставки, поставити все назад. Тому в цьому плані є різниця щодо фізичного навантаження. Але за рахунок того, що треба контролювати контактну мережу, їхати під нею і час від часу міняти ці вугільні вставки та поправляти штанги, у водіїв тролейбусів трішечки вища зарплата.
Громадський транспорт Чернівців поступово стає не лише зручнішим для пасажирів, а й відкритішим для нових кадрів, залишаючи в минулому стереотипи про “нежіночі” професії. Історія пані Марії та десятків досвідчених водійок тролейбусів яскраво доводить: за кермом багатотонної машини вирішальними є професіоналізм, відповідальність та щире бажання працювати. І зважаючи на те, що вже незабаром у місті мають стартувати прискорені навчальні курси, цілком імовірно, що жіночих облич у кабінах чернівецьких тролейбусів та автобусів невдовзі стане ще більше.
Авторка: Альона Гавриловська
Читайте також: Проїзд для учнів та студентів у Чернівцях: які правила діють з 1 липня
Залишайтесь на зв’язку з Чернівцями та Буковиною! Наші сторінки у Telegram, Instagram, Facebook