Під Маріуполем загинула буковинка Анастасія Горбачова

Анастасія Горбачова була саніструктором в розвідроті. Про її загибель повідомила волонтер Алла Мустеца на своїй сторінці у Фейсбуці.

 «Вчора отримали сумну звістку. В четвер ввечері під Маріуполем загинула наша бойова посестра Анастасія Горбачова, псевдо "Лиса". Настя була санінструктором у розвідроті. А ще вона була сиротою.

З рідних у неї залишилася тільки сестра Людмила, після дитбудинку вони жили в маленькому селі під Чернівцями, дуже бідно, тож можливості транспортувати і поховати дівчину у неї немає.

Тому звертаємося по допомогу: нам потрібні кошти на поховання - труна, одяг, маленькі поминки, різні поточні витрати, кошти або картки на пальне (дизель) для транспортування тіла до Чернівців. Номер волонтерської картки 5168 7556 0039 7992. Контактні телефони 0505415434 Аня, 0997167178 Ірина.

Будемо вдячні за будь-яку допомогу в організації гідного похорону для дівчини-героїні, що поклала своє життя за нашу з вами свободу!»

Журналіст Олена Білозерська на своїй сторінці у Фейсбуці розповідає про бойову подругу:

 «Загинула Настя Горбачова, наша подруга "Ліса".

Безбашенно смілива розвідниця, яка всю осінь і зиму щодня гуляла по ворожих мінних полях, як по паркету. Проста і добра душа.

 Незважаючи на вроджену хворобу серця, висока й худа Ліса відзначалася нежіночою витривалістю. З вантажем 25-30 кг спокійно ходила десятки кілометрів. Вона вміла ХОДИТИ - безцінна і взагалі найголовніша якість фронтового розвідника. Була спортсменкою, зокрема, займалася біатлоном, завдяки цьому вміла дуже швидко і влучно стріляти. Однак у снайпери не пішла - через бурхливий темперамент, стала стрільцем-парамедиком.

 Ззаду на касці вона носила лисячий хвіст. Одного разу цей хвіст порятував кілька життів. Наша розвідгрупа пішла на вихід, а забрати їх звідти мали армійці з бехою, на яку, крім них, посадили також двох правосєків, одним з яких була Ліса. Водій бехи наплутав і з'явився у полі зору розвідників не там і не тоді, як було домовлено. Розвідники, ясна річ, прийняли наших армійців за "сепарів", і командир групи мало не розніс цю беху з гранатомета. В останній момент, за долі секунди до пострілу, він побачив у одного з бійців на касці рудий хвіст...

 Ліса пережила дві контузії. Перша - восени накрило "градами" на Водяному, друга - взимку під ДАП, під час атаки на нашу базу, коли мене викинуло вибухом і порвало зв'язки на нозі, їй поламало ребра і вдруге контузило.

 У Насті була важка доля. Її батько рано помер, багатодітна мати жила у злиднях і змушена була віддати дітей у інтернат, звідки забирала їх на вихідні. Ставши дорослою, Настя працювала санітаркою, потім продавцем на ринку, останні роки ще й доглядала тяжко хвору матір. Незадовго до війни мама померла, Настя дуже тяжко пережила її смерть. Якби не це, розповідала вона, навряд чи пішла б воювати.

 На фронті Ліса зустріла своє кохання, створила сім'ю, чекала дитину... На перших місяцях вагітності ще ходила у розвідку на зайняту супротивником територію. Вона була безбашенна абсолютно, взагалі нічого не боялася, не дбала і про власне здоров'я. Не раз казала, що помре молодою і це її не засмучує. Однак вірила, що переживе війну, не раз мріяла, як ми всі після війни зустрінемось у будиночку високо в Карпатах, у якому їй дозволяв зупинятися під час тривалих гірських прогулянок, якщо не помиляюся, колишній тренер...

 А вийшло так, що не зустрінемось.

Спочивай з миром, сестро».