“Уявімо собі фільм, у якому Григорій Сковорода раптом опиняється в наших часах – скажімо, просто посеред платформи на якійсь зі станцій київського метра. Біля колони з каменю, з якої б’є в очі яскрава реклама чипсів, самотньо стоїть людина, чий “лук” нікого не дивує. Ніхто на нього не озирається, не фотографує, не чіпляється з питаннями. Адже стоїть собі чоловік зі стильною короткою стрижкою, у зручному й недешевому лляному одязі, через плече перекинута полотняна крафтова торба.
Кожен би подумав про такого: гіпстер! Із тих, що сортують сміття, п’ють кольорові смузі, мають тисячі підписників в інстаграмі, заробляють фрілансом і за кожної нагоди вирушають у закордонні мандри. Сковорода міг би бути модним й улюбленим у сучасні часи також, і не лише у цьому нашому вигаданому фільмі: людина із західною освітою, “просунутий” дауншифтер, віруючий, але у власну філософську систему, палкий реформатор, мандрівник, лівак. Сучасніший за сучасного”