Ще 23 лютого 2022 року, в сестри на дні народженні Микола всім казав: "от побачите - завтра я буду воювати". Вранці наступного дня чоловік прокинувся, побачив новини і почав збиратись в ТЦК.
Відтоді у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади захисник з Буковини воював здебільшого на Донеччині. На посаді стрільця-санітара зберіг чимало життів побратимів.
Страшно було не від думки, що загинеш сам, а за того, хто поряд. Коли розмовляєш з товаришем, а за мить прилітає міна і ти вже його латаєш. Коли несеш пацана 20-річного, а він в тебе на очах біліє, втрачає свідомість і не знаєш чи вдасться врятувати
Микола хвилювався за подальшу долю кожного пораненого, і після евакуації телефонував командирам, допоки не переконувався, що боєць житиме.
Слідкуйте за нашими оновленнями у Viber
Перше поранення та контузію захисник отримав в сутичці з "вагнерівцями" на Соледарському напрямку. Під час бою дві кулі прошили рукава, одна потрапила в ложку на плечовій кишені, а третя пошкодила пальці на правій руці. На бушлаті, який захисник досі носить, лишились зашиті сліди від влучань.
"Мали перехоплення про те, що планують наступ. Ввечері почався потужний мінометний обстріл, ми мали втрати і були відкинуті. По закінченні обстрілу поверталися на позиції, але там вже були кац@пи. Нам вдалось підійти непоміченими і почати бій на своїх умовах, але за рахунок дуже близького контакту мене не оминули кулі"
На тому ж напрямку, знову отримавши поранення, Микола двічі прощався із життям.
"Було дуже гаряче. Кілька днів поспіль нас інтенсивно крили мінометами, градами та артилерією. Тоді від двох куль врятував шолом, а одна влучила в плече. Зрозумівши, що позиція втрачена, скотився у протитанковий рів, без можливості відійти. Чув голоси окупантів, які наближались і прощався з життям вдруге, бо думав – доб’ють"
Після лікування Микола продовжив службу в Чернівецькому обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
"Багатьом людям байдуже до війни, вони не розуміють загрози і того, з чим мають справу хлопці кожного дня знаходячись там. Люди, які сидять по домах, мають розуміти, завдяки чому і кому вони можуть собі це дозволити. Я там був недовго через поранення, але воно все мені сниться. Що казати про хлопців, які там сидять два роки. Вони морально і фізично виснажені. Потрібно розуміти, що тих людей треба буде ще якось повернути в суспільство. в мене пішло десь пів року на відносну адаптацію, а я був в окопах лише рік"
Під час роботи в ТЦК Микола проводить оповіщення, нагадуючи громадянам про військовий обов’язок.
"Вражає, коли дехто каже: «а з ким ми воюємо? це не наша війна». Так давайте всі хлопці складуть зброю і підуть по домівках, якщо війни немає. Поїдьте на фронт, хоча б на третю лінію і побачите з ким ми воюємо, подивитеся на знищені міста, села.
Ми в перший день йшли на війну, щоб такого не було в нас дома і від того сумно, що повертаючись ми чуємо, що люди не знають, для чого і проти кого ми там боремося"
Служба зв’язків з громадськістю Чернівецького ОТЦК та СП
Читайте: Сьогодні Буковина прощається з трьома загиблими захисниками