На війну Назар пішов добровольцем. У перші дні повномасштабного вторгнення 21-річний хлопець звернувся до військкомату. Пройшов навчання і потрапив на передову.
"Це навіть трохи смішно. Буквально на другий день після повномасштабного вторгнення вагався: або їхати з країни, або йти добровольцем. Було дуже важко, бо я маю дружину, родину. Я розумів, що війна буде надовго, попри всі ці "три дні" від Арестовича."
Врешті Назар зателефонував до свого друга Даниїла Щербанюка, (син загиблого героя Майдану Олександра Щербанюка) і наступного дня вони вдвох відправились у військкомат.
Під час служби Назар пройшов через кілька бойових ротацій — зокрема, брав участь у звільненні Харківщини.
Поранень Назар не отримував, хоча кілька разів був на межі. Чоловік розповідає, що найближчий приліт був за два метри. Він тоді лежав в заглибленні в землі, і ударною хвилею його буквально підкинуло. Каже, що врятували тактичні навушники та інстинкт притиснути їх до вух, аби уникнути контузії. Все закінчилося синцями від вибухової хвилі.
Весь цей час Назар постійно тримав зв'язок із батьками. Телефонував часто, намагався говорити спокійно. Але рідні все одно розуміли, що він замовчує правду, і сильно через це хвилювалися. Назар списався з армії через стан здоров’я батька, який має серцеву недостатність і потребує постійного догляду.
Повернувшись до Чернівців, він продовжує допомагати. Багато хто з його побратимів залишився на фронті, тож чоловік не дозволяє собі залишатися осторонь.
"Коли я списувався, я точно знав: якщо вже не на фронті — маю тут хоч якось допомагати військовим і людям, які зараз на передовій. Я сам був військовим, і усвідомлював, що якщо повертаюся, то мушу підтримувати тих, хто залишився. Я просто взяв і всю свою останню зарплату — це було близько 100 тисяч — одразу відправив на донати. Чисто з моральних міркувань. Бо списатися — це дуже складно психологічно. А коли я задонатив, то стало трохи легше." — зазначає Назар.
Після повернення з війни Назар вирішив не тільки не залишати побратимів без підтримки, а й знайти спосіб, як допомагати регулярно. Раніше Назар працював адміністраторм в тату-салоні.
"До війни я працював адміністратором у тату-салоні і ще в спортзалі. Але мого після повернення салон закрився. Проте я залишився на зв’язку з друзями-з-тату. Один із них — мій сенсей, як я його називаю — запропонував працювати разом."
Назар каже, що професійної художньої освіти не мав, але отримав колосальну підтримку від колег. По 12 годин на день він малював, навчався, перенавчався — і поступово освоїв тату-ремесло. Після війни в хлопця часто тремтять руки, але це не стало перешкодою, а навпаки — сформувало його авторський стиль. Назар пояснює:
"Руки тремтіли, особливо після війни. Але є техніка — градієнтне напилення, коли фарбу вбиваєш м’яко, шарами. Це дозволяє робити реалістичні татуювання без чітких контурів. І воно мені добре заходить. Об’єм і градієнт — виходить класно."
Нещодавно Назар запровадив ініціативу: робить безкоштовне татуювання тому, хто зробить найбільший донат на ЗСУ в межах оголошеного збору. За 10 днів вдалося зібрати понад 80 тисяч гривень.
Також до Назара звертаються з проханням зробити патріотичні малюнки. Люди закарбувують на шкірі свою історію, подяку чи втрату.
Назар переконаний, що кожна гривня має значення. Особливо важливо допомагати зі зборами на дрони — бо саме вони щодня рятують життя бійців.
"Донатьте, якщо можете. Особливо на дрони — вони реально рятують життя. Якщо боїтесь, що гроші не дійдуть — запитайте своїх знайомих на фронті, що їм треба, і допоможіть напряму. Пишіть, дізнавайтесь, тримайте з ними контакт. Навіть коротке повідомлення може підняти моральний дух."
Авторка: Катерина Сендецька
Львівський національний університет імені Івана Франка
Факультет журналістики
Фото: з архіву героя матеріалу