Початок повномасштабного вторгнення Російської Федерації до України 24 лютого 2022 року назавжди змінив життя кожного українця. Велика маса чоловіків стали на захист своєї Батьківщини проти загарбника. Більшість з них мужньо захищають країну під час виконання тих чи інших бойових задач, але на жаль на практиці також трапляються випадки самовільного залишення військової частини та дезертирства. В чому і вбачається актуальність обраної тематики на сьогодні. А тому у цій статті ми поговоримо про те, яка відповідальність передбачена чинним українським законодавством за самовільне залишення військової частини (ст. 407 ККУ) та дезертирство (ст. 408 ККУ).

Що слід розуміти під самовільним залишенням військової частини та дезертирством?

Якщо звернутись до положень українського законодавства, то можна зробити висновок, що під самовільним залишенням військової частини (далі СЗЧ) слід розуміти - залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби без відповідного на те дозволу від його безпосереднього керівника, та незʼявлення його вчасно на військову службу у разі звільнення з частини, призначення чи переведення в інший військовий підрозділ, незʼявлення з відпустки, відрядження чи медичного закладу охорони здоровʼя більше, ніж 3 доби поспіль, однак в межах 1 місяця. В даному випадку під керівником мається на увазі вищестоящий начальник (командир) військовослужбовця.

Військова частина - це певна територія відповідного типу (казарменного, бойового, похідного чи табірного), розташування якої визначено наказом командира військовослужбовця для виконання визначених завдань самостійно або у складі організаційно структури вищого рівня.

Місце військової служби - якщо воно не збігається із поняттям військової частини, то ним можна будь-яке місце, де військовослужбовець повинен виконувати свої військові обовʼязки відповідно до наказів свого вищестоящого командира.

Під дезертирством слід розуміти схоже поняття із СЗЧ, оскільки це також самовільне залишення військової частини або місця проходження служби військовослужбовцем, однак з єдиною метою, ухилення від військової служби та виконання своїх безпосередніх обовʼязків, а також незʼявлення особи на службу у разі призначення, переведення, відпустки, відрядження, лікування тощо.

Які основні відмінності між СЗЧ та дезертирством?

Хоч, на перший погляд дані правопорушення здаються досить схожими між собою, однак мають і також суттєві відмінності.

Так, головною особливістю дезертирства є наявність обовʼязкового прямого умислу в особи та намір ухилення від військової служби назавжди, а не на певний період часу. Тобто військовослужбовець, коли вчиняє дезертирство, то він розуміє кінцеву мету свого не прибуття до військової частини чи місця проходженням ним служби. Крім цього, дезертирство інкримінується ст. 408 ККУ та вважається злочином.

Якщо ми говоримо про СЗЧ, то у військовослужбовця відсутня мета на ухилення від взятих на себе обовʼязків при несенні військової служби на постійній основі, а злочин вчиняється лише тимчасово. Крім цього, у випадку інкримінування СЗЧ, військовослужбовець за власним бажанням не зʼявляється на місце проходження служби чи до військової частини на певний проміжок часу, але не більш, ніж на 1 місяць. Тобто, наприклад, СЗЧ наступає тоді, коли військовослужбовець повинен був повернутися до військової служби із відрядження, лікарняного чи відпустки 5 числа, що визначено у відповідному наказі, а прибув лише 11 числа. Однак, СЗЧ може перерости у дезертирство, якщо особа буде відсутня протягом тривалого проміжку часу (більше 1 місяця) у військовій частині чи місці несення військової служби.

Також, варто зазначити, що відповідальність за СЗЧ може бути двох видів: кримінальна (ст. 407 ККУ) та адміністративна (ст. 172-11 КУпАП). Однак, адміністративна відповідальність може застосовуватися лише тоді, коли існує мирний час, а під час наявності військового стану - тільки кримінальна.

Щодо відповідальності за злочини у військовий стан слід зазначити наступне. Відповідно до положень ККУ, дезертирство передбачає позбавлення волі на строк від 5 до 12 років. СЗЧ - позбавлення волі на термін від 5 до 10 років.

Важливо! Якщо військовослужбовець має відповідний дозвільний наказ командира на проведення ротації, лікування, відпустки, відрядження, виїзду на бойові завдання тощо, та в такому випадку покидає своє постійне місце дислокації, то ці його дії не можуть інкримінуватися як СЗЧ.

Якщо вам потрібна професійна допомога від адвокатів по захисту за ст. 407 ККУ та 408 ККУ, то в такому випадку звертайтесь до адвокатського обʼєднання “Брати Федорови”. Наші фахівці цілком розуміються на юридичних нюансах даних злочинів, оскільки постійно працюють з ними на практиці та вдосконалюють свої знання по побудові ефективної стратегії захисту в правоохоронних та судових органах влади. А тому не зволікайте та звертайтесь саме до нашої компанії!