Продовжуючи досліджувати тему відповідального батьківства, ми занурилися в її психологічну складову. Як емоційний стан батька впливає на майбутнє дітей, чому чоловікам так важко просити про допомогу і як війна загострила наше невміння відпочивати? Про це ми поспілкувалися зі старшою психологинею “ТатоХаб” у Чернівцях Олесею Павлюк.
Розмову ми розпочали з обговорення головних проблем, з якими звертаються сучасні родини. Як виявилося, прагнення дати дитині абсолютну свободу може мати такі ж негативні наслідки, як і жорсткий контроль.
— З якими психологічними труднощами найчастіше стикаються сучасні батьки?
— Дуже складно батькам знаходити спільну мову з дітьми. Особливо, коли це підлітковий вік – маємо дуже багато звернень щодо цього. Ми наголошуємо: якщо будувати з дитиною довірливі відносини від початку і давати їй певну автономію, то все вдасться.
Батьківство базується на двох головних правилах. З одного боку – це любов і прийняття. Чомусь ми про це пам'ятаємо. Але друге правило часто батьки забувають: це рамки та обмеження. Саме вони надають безпеку.
Через нестачу цього другого правила починаються неврози. Потрібно автономію постійно поєднувати з любов'ю і прийняттям. Забагато любові і вседозволеність порушують безпеку дитини: у неї починається тривога, вона не має на що спиратись, виникає ніби хаос. Для неї батьки тоді – слабкі. Батьківська фігура, яка не може мене обмежити як дитину, підсвідомо сприймається як слабка, така, що не зможе мене врятувати. Через це у дитини виникають істерики, панічні напади, багато тривоги. Як забагато обмежень можуть утворювати панічні напади, так і вседозволеність робить те саме, бо дитина не розуміє, що з цією величезною тривогою робити.
Через суспільні стереотипи чоловікам часто доводиться приховувати свої справжні переживання. Тому ми запитали фахівчиню, як розпізнати, що за маскою роздратування ховається потреба у допомозі.
— Які сигнали можуть свідчити про те, що чоловікові потрібна психологічна підтримка?
— Найперше – якщо чоловік стає надмірно агресивним. Захисні механізми жінок – це зазвичай плач чи сум, а чоловічі реакції дають агресивний прояв. Якщо він часто злиться, стаються емоційні вибухи, є надмірна тривога чи безсоння – це сигнали, що йому потрібна допомога. Також це психосоматика: коли ми не справляємося психологічно, біль замикається в тілі, починаються часті головні болі, мігрені, болі у спині.
У нашому соціумі є стереотипна вимога: чоловіку не можна показувати слабкість. Але в психології діє правило – будь-яка емоція, яку не можна проявити, обов'язково вихлюпується злістю. Замість того, щоб розповісти дружині про проблеми на роботі, чоловік затискає все в собі. Тоді стається “психологічний зсув”: він випліскує цю напругу сварками на побутовому рівні, бо легше накричати через дрібницю вдома, ніж говорити про реальну проблему.
Справжня сила чоловіка – це мати високий емоційний інтелект. Це здатність прийти і сказати: “Я потребую допомоги” або “Я хочу поділитися”. Сила не в тому, щоб затиснути емоцію і потім її прокричати, а в тому, щоб дати їй місце і зізнатися: “Так, мені зараз погано. Але це не означає, що я слабкий. Я маю право це відчувати і можу звернутися по допомогу”.
Коли дорослі ігнорують власні проблеми, це неминуче відображається на атмосфері в домі. Психологиня пояснила, яку критичну роль відіграє батько у формуванні майбутнього дитини.
— Чи може емоційне виснаження батька впливати на дітей?
— Насправді найбільше на дітей впливають батьки. Їхній стан, бачення життя, емоційні переживання – це все автоматично передається. Дитина виростає і як губка вбирає все, що відбувається в сім'ї. Вона буде знати, як любити, з того, як її любили мама і тато, і як батьки любили одне одного. Ви можете розповідати скільки завгодно, але дитина буде відчувати, що таке любов, саме з цього.
Емоційне виснаження батька дуже сильно впливатиме на дитину. По-перше, сепарація дитини від мами дуже потрібна, і фігурою, яка цьому допомагає, є саме батько. Він повинен гратися з дитиною, показувати світ. Дуже важливо, як тато ставиться до дівчинки, бо від цього залежить, чи зможе вона потім вибрати надійного партнера. Дуже добре, коли тато проводить час із хлопчиком, бо тоді син знає, що чоловіча сила – це не тільки агресія, а це і люблячий, ніжний, теплий чоловік.
Якщо батько емоційно виснажений, він фактично не передає цього дітям. Настає емоційна депривація: дитині не вистачає тепла і любові від тата. У цей час мама захоплює всю територію, і сепаруватися від неї стає дуже складно. Якщо чоловічої фігури немає, сім'я стає дисфункціональною. Дівчинка тоді виростає і шукає цього недосяжного тата в партнерах, постійно в них розчаровуючись. А хлопчик не може адаптуватися чи заводити чоловічу дружбу: якщо у нього не було тата, на якого можна спертися, то інший чоловік стає для нього лише конкурентом.
Знайти час для себе – чи не найскладніше завдання для сучасного українця. Глибоке коріння цієї проблеми лежить як у нашому минулому, так і в трагічному сьогоденні.
— Як знайти баланс між роботою, сім'єю та власними потребами?
— Це складно, особливо зараз, в умовах війни та стресів. Чому це питання взагалі існує в пострадянському просторі? На Заході ніхто б його не поставив, бо вони чудово розуміють: робота до шостої, а далі є сім'я і відпочинок.
Ми, як суспільство, не вміємо відпочивати і виділяти час на свої потреби. У Радянському Союзі дитину виховували як функцію: мама мала йти на роботу, а дитині давали завдання – обробити город, нагодувати курей. Тебе любили не безумовно, а за виконання вимог. Тому ми виростаємо і ставимося до себе як до функції: досягнув я чогось на роботі – я хтось. Якщо ні – утворюється величезна емоційна дірка, і я мушу далі працювати.
У нас є величезна провина за відпочинок. З дитинства вчили: ти існуєш і ти важливий лише тоді, коли працюєш. А зараз у нас війна, і ця провина поглиблюється: “Як я буду відпочивати, якщо хлопці в окопах гинуть?”. Провина збільшилася вдвічі. Тож відповісти на це запитання – це дозволити самому собі відпочивати всередині. Якщо в дитинстві цього не дозволяли батьки, а тепер суспільство нашаровує величезну провину, зробити це вкрай складно, але необхідно.
Сучасне батьківство вимагає від чоловіків не лише фінансової чи фізичної залученості, а насамперед – емоційної присутності. Подолання старих установок про те, що чоловіки “не плачуть” і не мають права на втому, стає ключовим фактором для створення здорового середовища в родині. Здатність дозволити собі відпочинок, визнати власну вразливість і звернутися по підтримку – це не ознака слабкості, а найбільший прояв внутрішньої сили та відповідальності перед своїми дітьми.
Авторка: Альона Гавриловська
Читайте також: Кортеж пам’яті в Чернівцях: чи маємо ми право на байдужість? БЛОГ