Хірург з Чернівців рятував дітей в Анголі

Завідуючий дитячою хірургією Чернівецької міської дитячої лікарні Микола Хома понад рік проводив складні операції та рятував життя дітей у Республіці Ангола. Медик уперше мав справу з патологіями, яких в Україні ніколи не бачив. І, попри дуже низький рівень життя місцевих мешканців, був вражений рівнем фінансування медичної галузі.  

Микола Хома працював у Центральному регіональному госпіталі – єдиному в провінції Уамбо. Він обслуговує весь регіон, а це – близько 1 млн. населення.

- Дитячих хірургів на весь госпіталь було всього двоє – я та мій колега, місцевий лікар Матеуш. Тож робота була напруженою. Зокрема, якщо у звичайній українській лікарні чергування триває 1 добу, то в регіональному госпіталі Уамбо – тиждень: 7 діб – я, 7 діб - Матеуш. Але, оскільки неможливо провести стільки часу, не виходячи з лікарні, все зводилося до того, аби цілодобово бути «на телефоні». Як тільки на приймальне відділення поступала дитина з хірургічною патологією, мене одразу по телефону викликали у госпіталь. Це могло трапитися у будь-який час доби, - розповідає лікар. - Моїм першим пацієнтом був 5-денний малюк із занедбаною защемленою грижею. Негайно оперував його. Тоді гостро відчув: у госпіталі Уамбо я - один, переді мною – симптоми, аналізи і африканська дитина з переляканими батьками. Я сам приймаю рішення і несу за них відповідальність.

Пацієнт стаціонару забезпечений усім

Микола Хома був приємно вражений рівнем фінансування медичної установи Уамбо. Госпіталь фінансується державою. І пацієнт, потрапляючи до стаціонару, забезпечений усім: від спирту та вати до антибіотиків. При чому медичного страхування в Анголі немає.

- Я жодного разу не відправляв батьків хворого в аптеку за ліками, - каже АСС Микола Васильвич. - Дуже добре обладнана і сама лікарня. У відділенні хірургії є цифровий рентгенапарат, апарати ШВЛ, якісні хірургічні інструменти. Не можу сказати, що обладнання потужніше, ніж те, яке наразі є у відділенні дитячої хірургії Чернівецької міської дитячої лікарні, проте, мабуть, воно на одному рівні. І це дуже допомагало в роботі.

 Спочатку – до шамана, потім – до лікаря

Коли у мешканців Анголи з`являються перші симптоми захворювання, вони йдуть до… шаманів. Ті читають заговори, дають пити зілля та настоянки. Зрештою, хвороба все одно прогресує, і до госпіталю такого пацієнта привозять вже із дуже «розмитою» клінічною картиною.    

Уперше в Анголі чернівецький лікар мав справу з патологіями, яких в Україні ніколи на практиці не зустрічав. Хоча теоретично розумів, як їх лікувати.

- Щотижня доводилося оперувати маленького пацієнта з перитонітом, спричиненим черевним тифом. Про тиф, на щастя, в Україні давно забули. А в Анголі це – розповсюджена інфекція, - розповідає Микола Хома. - Ще одна розповсюджена хірургічна патологія – абсцес печінки, викликаний гельмінтозом. Мешканці сіл нехтують елементарними правилами особистої гігієни. Не раз бувало, що, заходячи на обхід до палати, бачили картину: мати сидить на підлозі і брудними руками їсть їжу, яка, в кращому випадку, покладена на серветку. Пояснювали, що це – антисанітарія, через яку виникає чимало хвороб. Показували, що в лікарні є столова, що їсти треба сидячи за столом, їжу брати виделкою і ложкою.

Через антисанітарію та поширення найрізноманітніших інфекцій з перших днів місцеві медики порадили працювати тільки у двох парах рукавиць.

«Ми ніколи не можемо знати точно, з чим матимемо справу» - це правило засвоїв ще в медичному університеті, та ще більше усвідомив за рік роботи в Анголі.