Коли хочеться повертатись: Чернівці шарму не втрачають (фото)

Є міста, зякими одразу переходиш на ти, івони миттєво стають своїми. Туди хочеться повертатися знову ізнову, аби побачити вже знайомі вулички та площі. Чернівці – одне зтаких міст. Воно має усе необхідне, аби сподобатись туристові, – історію, архітектуру, шарм,- так описує Чернівці тижневик "Репортер".

Респект австрійським окупантам

Вперше Чернівці згадуються упривілеї молдавського князя Олександра Доброго від 1408 року. Краєзнавці вважають, що свою назву місто отримало від дерев’яної фортеці на березі Прута. Зчасом дерево потемніло, здалеку здавалося чорним, відтоді фортецю прозвали Черн, амістечко – Черновіцами. Між іншим, Чернівцями воно стало лише за совітів – у1944 році.

Довший час місто перебувало ускладі Молдавського князівства, пізніше тут панували турки. Удругій третині XVIIIстоліття спалахнула російсько-турецька війна, москалі наваляли османам, але найбільше зтого скористались австрійці. Кажуть, віденські дип­ломати подарували російському полководцю графу Румянцеву прикрашену діамантами золоту табакерку, ітой «уступив» їм Буковину. У1774 році сюди зайшли австрійські війська, ікрай на довгі роки став провінцією імперії Габсбургів.

Тоді Чернівці більше нагадували село: 250 дерев’яних будинків, де мешкало 290 родин, зних 119 єврейських. Вулицями бігали кури ікози, апісля дощів вони перетворювались на непролазне болото. Розповідають, що коли цісар Франц Івідвідав місто, то на дорогу біля його будинку висипали 15 возів гравію, аби монарх не втопив убагнюці черевики.

Австрійці взялися перетворювати молдавське напівсело уєвропейське місто. Після революції 1848 року Буковина стала окремим коронним краєм уранзі герцогства зі столицею уЧернівцях. Тут зводяться адміністративні будинки іказарми, прокладаються нові вулиці, встановлюються пам’ятники, з’являється залізничне сполучення, трамваї. Місто, яке нині бачать туристи, – австрійське.

Завдяки розташуванню Чернівців на перехресті торгових шляхів шаленими темпами розвивається бізнес. До послуг гостей – численні готелі, кав’ярні, ресторани, театр іфілармонія. Як кожне торгове місто, Чернівці були багатонаціональними. Розповідають, що претендент па посаду трамвайного кондуктора мав вільно володіти щонайменше чотирма мовами: німецькою, румунською, українською та єврейською. Журналіст Георг Гайнцен, який приїхав на Буковину на початку ХХ століття, дав дуже влучну характеристику, яку понад 100років транслюють путівники: «Чернівці – це корабель задоволень зукраїнською командою, німецькими офіцерами, та єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором безперервно курсує між Сходом іЗаходом».

Місто купців імитців

Наше знайомство зЧернівцями почалося на площі Філармонії, де припаркувався туристичний автобус. Колись вона називалась Мюльнплац – адже тут торгували борошном. Базар протримався до 1991-го, акілька років тому площу впорядкували, запустили фонтан, посадили сакури. У1877 році «Товариство сприяння музичному мистецтву» звело тут концертний зал, який пізніше став філармонією. Ззовні будівля досить скромна – більшість коштів кинули на інтер’єр. Укупол зашили сухий очерет, що забезпечувало першокласну акустику. Якість звучання відмічали музиканти та оперні співаки, які тут виступали – Соломія Крушельницька, Енріко Карузо, Артур Рубінштейн, Федір Шаляпін.

Поруч стоїть велика п’яти­поверхова кам’яниця. Це колишній першокласний готель «Брістоль», де працювали найдорожчі чернівецькі повії. Тепер там гуртожиток медуніверситету.

Промайнувши невеличку вуличку, потрапляємо на ринкову площу, яка нині чомусь зветься Центральною. За Австрії її жартома прозвали «площею семи готелів», які розташовувались по периметру. Тут мешкали численні торговці, що вирішували свої бізнесові справи – недарма Чернівці називали «містом купців імитців». На одному збудинків видно французький напис «Belle Vue» – чудовий вид. Кажуть, колись тут зупинився знаменитий співак Карузо. Під готелем зібрався великий натовп шанувальників. Тенор вийшов на балкон іпід гучні оплески заспівав фанатам арію, потім ще одну, іще… Він так старався, що зірвав голос іна вечірньому концерті виступив досить посередньо.

Під час війни один бік Ринку був знищений, утворилась площа, де за незалежності встановили пам’ятник Кобзареві. Чернівчани жартома називають його «три водному». Річ утім, що статуя подібна іна Шевченка, іна Франка, іна Федьковича – двоє останніх мали безпосередній стосунок до міста.

Домінантою площі єратуша. Вона зведена у1847 році, має висоту 50 м. Аби споруда міцно стояла, зробили солідний шестимет­ровий фундамент. Нині ратуша використовується за прямим призначенням – там працює міська рада. Щодня, за будь-якої погоди, на балкон вежі виходить сурмач, який на чотири сторони світу трубить перші акорди пісні «Марічка», яка єофіційним гімном Чернівців.

Праворуч від ратуші стоїть гарна будівля устилі віденської сецесії. Тепер це Художній музей, араніше Буковинська ощадна каса. Її фасад прикрашений майоліковим панно із зображенням 12олімпійських богів, що символізують провінції Австро-Угорщини. Взагалі то, провінцій було 18, але на всіх не вистачило місця.

Променад вулицею Панською

За квартал від Ринку розташовується чи не найкрасивіше місце уЧернівцях – Театральна площа. Її окрасою єтеатральний будинок, спроектований знаменитою віденською фірмою «Фельнер іГельмер». До її шедеврів вУкраїні також належать одеська опера, львівський Будинок вчених істаниславівський пасаж Гартенбергів. Народжувався театр «зі скрипом». У1901-му фірма розробила проект, однак магістрат не знайшов грошей для оплати. Тоді Фельнер іГельмер продали усі креслення баварському місту Фюрт, де незабаром постав красивий театр. Лише через кілька років чернівчани нашкребли грошей, аби розрахуватися зпроектантами, ів1905-му місто отримало свій театр, що має баварського брата-близнюка.

Перед храмом муз розкинулась засаджена квітами площа, по периметру якої єАлея буковинських зірок. Тут зірки Софії Ротару, Івана Миколайчука, Володимира Івасюка. Зірку Ані Лорак демонтували – за концерти вРосії під час війни.

Площа десь на півтора метри нижче рівня сусідніх вулиць ісамого театру. Згідно зпопулярною легендою, колись тут був Фішплац, торгували рибою. За роки земля настільки просмерділась, що довелося знімати верхній шар. Хоча історики кажуть, що справа віншому. У1930-х румуни поруч збудували свій Національний палац. Цей конструктивістський монстр нависав над маленьким театром, іщоб якось виправити візуальний дисонанс, рівень площі довелось понизити.

Далі туристам обов’язково показують вулицю Ольги Кобилянської. Це єдина пішохідна вулиця міста, іна ній завжди повно людей. Колись називалася Панською. На всіх перехрестях стояли поліцейські, які пропускали лише порядно вбраних перехожих. Також туди забороняли заїжджати кінним екіпажам, бо ті лишали купи гною. Розповідають, що бруківку там мили змилом, поливали парфумами, азамітали ледь не букетами зтроянд.

Івсеж таки одна карета на Панську прорвалась. Її виготовили тутешні ковалі до 600-річчя рідного міста. За взірець взяли старовинні фіакри завстрійських поштівок. Екіпаж стоїть біля Палацу урочистих подій, тож його «пасажирами» часто ємолодята.

Цікавинок уЧернівцях багато, їх не опишеш водній статті. Але про одне чудо ми наостанок згадаємо. Коли автобус вирушає назад до Франківська, він неод­мінно проїжджає попри так званий будинок-корабель. Кам’яниця стоїть на збігу вулиць Головної та Шолом-Алейхема, нагадує океанський лайнер із щоглою та капітанським мостиком. За легендою, колись давно тут жили два брати. Один був успішний чернівецький фінансист, інший – моряк, що обійшов увесь світ. Він не створив сім’ї, іколи вийшов на пенсію, брат запросив його до себе. На зароблені гроші морський вовк спорудив будинок-корабель, де щоранку пив каву на капітанському мостику.