Скільки живе кохання?

Психологи всіх мастей з запеклою регулярністю визначають, скільки років живе кохання. Хтось відводить йому півтора року, хтось – три, але всі сходяться в одному – це найшвидкоплинніше з усіх наших почуттів. Скільки ж насправді живе кохання, розповідає психолог Діна Васильченко.

Кохання чи закоханість

Найімовірніше, говорячи про швидкоплинність кохання, психологи мають на увазі його вітряну молодшу сестру – закоханість. Саме їй властиві всі пристрасті перших років стосунків між чоловіком і жінкою, навіть якщо у паспорті у них стоїть штамп про шлюб, – плани, надії, мрії, фантазії. Загалом, великий енергетичний клубок почуттів і відчуттів. Статистика стверджує, що в такому стані ми дійсно живемо максимум три роки, після чого спадають шори, і ми починаємо бачити кохану людину такою, яка вона є насправді. 

Геть рожеві окуляри!

Що ж відбувається, коли ми перестаємо бачити кохану людину через рожеві окуляри? На багато що у нас просто відкриваються очі: кохана людина, виявляється, любить розкидати кімнатою брудні шкарпетки, а дзеркало у ванній весь час забризкане зубною пастою. І те, що ще вчора здавалося милими і прийнятними слабкостями, сьогодні починає серйозно дратувати. І потрібно або переробляти людину, або змиритися з її недоліками і старанно підігравати їй, роблячи вигляд, що вас все влаштовує. Перший шлях веде в нікуди, оскільки переробити іншу людину практично неможливо, другий вимагає неабияких акторських даних і величезних енергетичних затрат. І якщо в результаті стосунки зруйнуються, то не тому, що людина погана сама собою, а тому що у вас не вистачило мудрості з нею ужитися.

Коли минає закоханість, настає розуміння того, що спільне життя – це насамперед праця. Щоденна, щогодинна і щохвилинна. До речі, психологи наводять ще одну цифру – сімнадцять місяців – час, протягом якого ми перебуваємо під впливом закоханості. Саме через сімнадцять місяців повертаються в сім'ю блудні чоловіки, які зробили важливе відкриття: в їхній новій обраниці, виявляється, нічого особливого немає. Що ж до кохання, то воно починається – або не починається – після того, як минає закоханість. Це спокійніше, без божевільних пристрастей і емоцій, але і міцніше почуття, яке може тривати все життя.

Закоханість може перейти в кохання, а може і не перейти. Тому можна сказати, що буває закоханість без кохання, але кохання без закоханості не буває – це перша і неодмінна його стадія. Коли закоханість минає, люди з гіркотою кажуть: "Ех, минуло кохання!" А чи було воно? Була пристрасть, яка не витримала зіткнення з серйозними проблемами. Якщо ж людина готова перетерпіти виниклі труднощі і дати тому, хто поруч з ним, ще один шанс, то, найімовірніше, вона дійсно кохає. Але це не кохання-пристрасть, а кохання-мудрість і кохання-терпіння. Всіх нас розчулюють літні пари, які йдуть вулицею статечно, під ручку і дивляться один на одного з ніжністю. Так, напевно, і в їхньому житті були серйозні проблеми – сварки, зради – але вони змогли разом дожити до похилих років і зберегти найголовніше – кохання.

Кохання – це божевілля

Те, що природа запрограмувала нас всього на два-три роки закоханості, зайвий раз говорить про її мудрість, оскільки за це яскраве почуття відповідають складні біохімічні процеси, що відбуваються в головному мозку. Вони практично спалюють людину зсередини. Стан, за якого ми не можемо жити без коханого, тому що у нас "одне дихання на двох" – ненормальний для нашого організму. Це дуже приємно, але, як і будь-яке задоволення, не повинне тривати довго, інакше наша психіка цього просто не витримає. Закоханість – така ж залежність, як наркотична або алкогольна: людина сумує без видимої причини, її лихоманить, серце б'ється в прискореному ритмі, вона не може ні їсти, ні спати – весь час думає про предмет своєї пристрасті. Якби період закоханості тривав довше трьох років, всі ми були б вже пацієнтами психіатричних клінік. Що б від нас залишилося через десять-п'ятнадцять років такого стресу? Закоханість триває рівно стільки, щоб ми могли відчути себе щасливими, але не спопеліли дотла. 

Людмила Грабенко, ТСН