22 травня відзначається як день перенесення мощей святого Миколая Чудотворця, в народі ж кажуть - "літнього" Миколи.
Історія
Почалася ця історія за часів імператора Валеріана приблизно в III столітті в місті Патари Лікійській області, що на південному узбережжі Малоазійского півострова. Десь у 280 році в набожній християнській сім'ї Феофана і Нонни народився майбутній святий. Хлопчика назвали Миколою, що в перекладі з грецького означає"переможець народу". З ранніх років він читав Священне Писання, часто відвідував церковні служби.
Святий Миколай прославив себе любов'ю до ближніх, милосердям до знедолених і нужденних, подавав милостиню жебракам, був дуже працелюбним, прощав образи, жив скромно і просто.
Існує один переказ про святого Миколая, як він одного разу одягнув світлі ризи і пішов на поклоніння до Бога. Дорогою він зустрів селянина, який намагався вилізти з болота. Не вагаючись, святий допоміг йому. А потім з'явився перед Небесним Владикою у брудному одязі. Але замість цього почув від Господа: "За твою доброту шануватимуть твою пам'ять люди двічі на рік".
Микола Чудотворець прожив довге життя і в сані архієпископа помер в глибокій старості в місті Міри в середині IV століття.
У XI столітті Візантія переживала важкі часи, втрачаючи в кривавій боротьбі з мусульманськими завойовниками великі території, а з ними і християнські святині. І тоді християни, побоюючись, що мусульмани знищать нетлінні мощі лікійського архієпископа, вирішили вивезти їх. Була організована небезпечна військова експедиція з італійського міста Барі. 22 травня 1087 року вона успішно повернулася з мощами Святого Миколая і увінчалася великим народним святкуванням.
Мощі великого угодника Божого розмістили в церкві св. Іоанна Предтечі. Зараз вони зберігаються у Барі у базиліці Сан Сабіно.
Вперше свято Миколая Чудотворця було встановлене Папою Урбаном II в XI столітті. Майже в цей самий час це свято ввів у травні в український календар і митрополит Єфрем.
Традиції
Колись в день Миколи Чудотворця виводили коней до першої паші. Священики служили по селах молебні, кропили коней святою водою, вершники сідлали їх верхи, їздили в поле, "щоб нечиста сила коней не мучила".
З цього дня починали сіяти гречку і стригти овець. Звідси склалася і приказка :" До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки".
На Київщині і на Поділлі у цей день був звичай робити "заздравні" (щоб усі були здорові) обіди, які називалися нікольщиною. Звідси пішла ще одна приповідка: "Понаставляли тих мисок, як на нікольщині!"
За народними віруваннями, святого Миколая шанували як покровителя мореплавців. Українські козаки завжди перед довгою морською подорожжю служили молебень Миколі Угоднику. Чорноморські козаки навіть розрізняли два Миколи: морського і мокрого. Морський керує кораблями, а мокрий - водами.
Прикмети та приказки
"Прийшов Микола - коней випасай".
"Юрій з теплом, а Микола з кормом".
Миколин дощ зайвим не буває: про врожай дбає, хліба піднімає.
На Миколи дощовито – влітку буде гарне жито.
Засватана на "літнього" Миколи дівчина, буде працьовитою, доброю і вірною дружиною.
Святий Юрій пасе корів, а Микола коней.
Також Микола шанувався як заступник дітей і захисник безневинно засуджених.
Читайте також: поради для буковнських господарів: як виростити гарний урожай огірків?
