• Головна
  • Євген Мотовилін: Спорт - це моя любов, моє життя, а не просто бізнес
Голос міста
18:47, 2 жовтня 2020 р.
Надійне джерело

Євген Мотовилін: Спорт - це моя любов, моє життя, а не просто бізнес

Голос міста
Євген Мотовилін: Спорт - це моя любов, моє життя, а не просто бізнес

Журналісти сайту 0372.ua вирішили поспілкуватися з віцечемпіоном світу з карате про підготовку спортсменів в умовах карантину, тренерство як покликання та в чому вбачає цінність команди "Єдина Альтернатива".

-На вашій фейсбук-сторінці цього літа багато гарних фотографій, де веселі діти в кімоно біля моря. Це ваші учні?

- Так. Це ми були на тренувальних зборах у Болгарії, неподалік Варни. А ще одні збори у нас відбувалися на Драгобраті. Там було 90 спортсменів: від маленьких до дорослих.

- Як вам таке вдалося? Табори ж, наприклад, заборонили.

- На щастя, тренувальні збори не потрапили під карантинні обмеження влітку.

- А яка ваша позиція стосовно карантинних обмежень саме на спорт?

- Моє особисте ставлення зі зрозумілих причин досить суб'єктивне. Я думаю, що люди, які хочуть бути здоровими, якраз самі будуть все для цього робити. Хвора людина не приходить тренуватися, вона розуміє, що таке здоров'я. Розуміє, що треба спершу одужати, якщо ти погано почуваєшся, а потім вже йти кудись, у спортзал в тому числі. А спорт - він зміцнює імунітет, нервову та серцево-судинну системи. Тож ми якраз працюємо над покращенням здоров'я. Тому коли обмежили сферу спорту, для нас це був тяжкий період. Не кажучи вже про змагальну діяльність, яка була припинена зовсім.

Зараз ми продовжуємо тренуватися: 10-12 жовтня у Харкові має відбутись чемпіонат України з карате, спортсменам потрібно готуватись.

- Гадаєте, відбудеться чемпіонат?

- Впевнений, що так. Але будь-який розвиток подій ми будемо по-філософськи сприймати. Якщо вийде поїхати і виступити - добре, а якщо ні - ми тренувались, стали кращими.

- Що ви вже пропустили цього року?

- Щонайменше чотири кваліфікації кадетсько-юніорські, які нам були дуже потрібні, щоб наші спортсмени здобували всесвітній рейтинг: на Кіпрі, в Хорватії, Туреччині. Ще пропустили кілька загальноукраїнських змагань, дуже важливих для дітей, які поки що не виїжджають за кордон, але можуть здобувати досвід тут. Це, звичайно ж, втрата мотивації, коли вони не знають, до чого їм готуватися, заради чого тренуватися. А такі речі дуже важливі в спорті. Та і загалом в кожній сфері так: якщо не знаєш, куди тобі рухатися, то зрештою припиняєш рух.

- Як діти це пережили?

- Дуже по-різному. Карантин загалом дуже погано вплинув на фізичний та психологічний стан дітей. Ми багато спілкуємося, переключилися на загальнофізичну підготовку і лекції. Не варто думати тільки про медалі. Тут варто сказати, що карате – це не тільки спорт. У ньому є своя філософія і, зокрема, вона орієнтована на саморозвиток. Якщо ми можемо сприймати адекватно цей непростий час, то зможемо легше переносити подальші стресові ситуації. Зараз якраз ми приділяємо більше часу психологічній підготовці спортсменів. Тренеру треба бути ще й психологом. Наше завдання - створити такі умови на тренуванні, які будуть включати подолання стресових ситуацій під час тренувань. У нас є дуже багато талановитої молоді, як і всюди у світі, але топових спортсменів - одиниці. Ними стають лише ті, хто переступає через тривожність, хто на змаганнях почувається спокійно і розслаблено, ніби це й не змагання, а просто заняття для задоволення.

- До речі, куди зникають всі ті обдаровані діти, яких у нас так багато в спорті? Чому потім виявляється, що нема кому за країну виступати?

- Щоб дитина продовжила кар'єру в спорті, треба зійтись в багатьох моментах. І наполегливість, і праця, і талант, і фінансова складова, і зацікавленість батьків, і бажання дитини. Буває, що батьки і тренери хочуть більше за ту дитину. Ось ходить підліток тренуватися, проводить в залі по 2-4 години на день, а його друзі в цей час гуляють з дівчатами, п'ють каву, відпочивають. Йому це все недоступне, виникає внутрішній протест: навіщо воно мені, я хочу самореалізуватись не тільки в спорті. А комусь і сім'ю треба годувати, працювати, йти на навчання. І таким чином спортивна кар'єра завершується.

- Наскільки батьки готові відпускати дитину в професійний спорт? Мені здається, більшість вважають, що це може бути лише хобі, а професію треба здобувати "серйозну".

- Зустрічав багато різних думок і підходів. Є батьки, які ведуть дитину до мети, зокрема, і через фінансові труднощі, і вони не зупиняються. А є ті, які кажуть: давай, подивись, чим будеш займатись у житті, бо ти на цьому не заробиш, щоб себе прогодувати чи, тим більше, створити якісь статки.

- А насправді як? Заробиш?

- Немає однієї відповіді. У нашій країні швидше ні. Багато талановитих молодих спортсменів в останні роки або починають виступати за інші країни, або просто переходять в іншу сферу діяльності.

Така тенденція всюди на пострадянському просторі: ти працюй - а потім якось воно буде. Ти працюй більше за всіх, а потім ми тобі може щось дамо. А спортсмени - завжди максималісти, завжди хочуть показати найкращий результат.

- Як же тоді в інших країнах?

- У них є таке поняття як клуб. В хороший професійний клуб, який дає результати, люди йдуть охоче. Звичайно, вони платять за заняття спортом, але при цьому отримують якісну послугу. А наша, ще радянська, система дитячо-юнацьких спортивних шкіл така: ти приходиш, нічого не платиш, відповідно і тренер отримує мінімальну заробітну плату. Тому і зацікавленості і мотивації в роботі тренером немає.

- Виходить, лише платні заняття можуть дати хорошу підготовку? Але ж не всім вони доступні.

- Такого багато в житті. Ви приходите в магазин і хочете купити ковбасу за 200 гривень, бо розумієте, що та, яка за 50 гривень – не якісна.

Євген Мотовилін: Спорт - це моя любов, моє життя, а не просто бізнес, фото-1

- Тобто ви вважаєте нормальним, що заняття спортом не будуть доступними здібним дітям із бідних сімей?

- Спорт доступний всім. Просто хтось обирає державні спортшколи, хтось спеціалізовані спортклуби. Він може стати ще доступнішим, якщо реформувати застарілу систему спортивних шкіл.

У мене в клубі є багато дітей, які займаються безкоштовно. Це діти, які мають порушення здоров'я: з аутизмом, з ДЦП. Є хлопчик, чемпіон України серед людей з вадами слуху. Це мій особистий вибір допомагати дітям, які цього потребують.

- То як все ж таки зробити спорт доступним для всіх дітей?

- Ми потребуємо реформу у сфері спорту, де спортивні клубі є фундаментом. Вони можуть бути різного розміру та спеціалізації. Це дозволить максимально охопити різні верстви населення (спорт для всіх), це одразу буде формувати базу для професійного спорту. Буде видно якість послуг, а головне що держава не вказуватиме яким спортом займатись підтримуючи окремі організації за власним бажанням. Якщо спортивний клуб працює якісно, в ньому займається багато людей, він показує результат, то його обрав споживач. Його і треба підтримати. Якщо ви хочете мати кваліфікованого спортсмена, який здобуває медалі на міжнародних змаганнях, то, відповідно, у нього необхідно вкласти багато часу та зусиль. Для цього тренери отримують профільну освіту, здобувають власний змагальний та тренерський досвід на різного роду семінарах, постійно вдосконалюють свої уміння та знання. І, звичайно, передають це все учневі. Логічно, що така робота має бути високо-оплачуваною. Якщо ви займаєтесь спортом для здоров’я та задоволення, ви теж отримуєте якісну послугу, тут всі виграють.

- Чи достатньо уроків фізкультури в школі, щоб вважати, що ми подбали про здоров'я дітей?

- Ні, звичайно.

- Отже, уроків фізкультури недостатньо, ДЮСШ неефективні, а приватні клуби недоступні...

- Я не кажу, що вони недоступні. У них є різна цінова політика, відповідно різна якість.

- З якого віку у вас діти займаються?

- З чотирьох років.

- З чотирьох?! Карате?

- Так, спочатку у нас йде загальна фізична підготовка з елементами карате, акробатики, гімнастики. Діти звикають до дисципліни, хоча все це в ігровій формі відбувається. Так до шести років. А з шести вже починається карате.

- Коли в Радянському Союзі скасували заборону на карате, то в секції дітей не приймали взагалі. Що ж відбулося тепер, що карате так помолодшало?

- Воно просто взагалі стало значно масовішим. Інформація доступна, поширюється через інтернет. Люди стали мобільнішими, пересуваються, подорожують. Звідси і запит. Хоча я не скажу, що це добре, коли спорт так омолоджується. Як на мене, рання спеціалізація згубно впливає на майбутнє спортсмена.

- Чому?

- Є тренери, готові працювати на довгострокову перспективу, виводити спортсмена на світовий, олімпійський рівень. А є тренери моменту, так би мовити. Вони неготову дитину кидають на змагання, щоб задовольнити свої амбіції, амбіції батьків. Дитина може виграти у вісім-дев'ять років змагання, а психологічно ще не готова, фізично не готова. Але тут якраз карате має велику перевагу: це не тільки спорт, це мистецтво, яким ти можеш займатися все життя. У нас у клубі займаються поряд онуки і дідусі та бабусі.

- Тому ви і обрали свого часу карате?

- Так, мені сподобалася філософія. Я пробував багато всього: кікбоксінг, легка атлетика, трохи бігав у футбол, баскетбол. У мене дуже спортивна родина. Батько займався плаванням, мама - великим тенісом. У нас не стояло питання, чи буду я і мої двоє старших братів займатися спортом - це само собою зрозуміло було. На карате я почав ходити у вісім років, хоча тоді ще таких маленьких не брали, через знайомих умовили тренера. Перший рік мені було дуже нецікаво. Всі дорослі. Вони там годину віджималися, годину стояли в одній стійці, і на тому все закінчувалось: ти маєш бути сильним і ...сильним (сміється - ред.). Через рік я почав прогулювати тренування, не доходити до них. Але поступово зрозумів, що це моє, що я хочу бути тренером, мати свій зал.

- Зразу думали про тренерство?

- Десь років у десять вже знав, що буду тренером. А у вісімнадцять почав працювати з дітьми. Поєднував свої спортивні виступи з тренерською роботою.

- Ваше головне досягнення як спортсмена?

- Найбільше пишаюся срібною нагородою на чемпіонаті світу. Це була перша історична медаль на чемпіонаті світу з олімпійського карате ВКФ. Це всесвітня організація, яка включає дуже багато стильових напрямків. На тому чемпіонаті була 101 країна-учасниця. Я багато поїздив, багато було чемпіонатів, кубків, але ця нагорода є знаковою для мене. Я до неї рухався все своє попереднє життя. Коли мої друзі йшли гуляти - я йшов у зал.

- Скільки у вас коштують заняття?

- По-різному. Дуже індивідуально. Є і безкоштовні, а є за 700 гривень на місяць.

- Не така вже й астрономічна ціна.

- Я не вважаю, що треба робити з цього бізнес. Спорт - це моя любов, моє життя, але бізнесом це не назвеш.

- Тоді наступне запитання частково втрачає сенс, однак спитаю: у вас багато конкурентів?

- Чернівці дуже насичені сферою послуг, і спортивна діяльність на дуже високому рівні. У нас спортивне місто. Наприклад, вже багато років стрільба з лука на передових позиціях по країні і навіть у світі, є школи боротьби, легкої атлетики, футболу, баскетболу, танців. Щось гірше, щось краще, але вони є і забирають левову частку дітей з вулиці. А карате, мені здається, зараз найбільш масовий вид спорту в Чернівцях і області. У нас у клубі зараз близько 550 людей. І таких великих клубів ще два є, а ще маленьких десь чотири.

- То все добре в Чернівцях зі спортом?

- Це ринкові відносини, які роблять нас сильнішими. Але це не значить, що не треба створювати умови, щоб ми ставали кращими. Є величезна потреба в розвитку спортивної інфраструктури. Життя рухається. Якщо ти їздив на велосипеді двадцять років тому, і всюди встигав, то зараз час швидше біжить, мусиш пересідати на мотоцикл або навіть автомобіль.

- Якби ви вважали, що все гаразд у спорті в Чернівцях, навряд чи прийшли б до Єдиної Альтернативи. Мабуть, ви бачите, що і як треба змінити?

На жаль наших спортсменів не цінують. Вони прославляють державу, місто, заохочують молоде покоління до розвитку, витрачаючи часом не тільки час та власні кошти, а часто поринають у роботу з головою, змінюючи власне життя, а натомість можуть отримати грамоту! Також дуже актуальна і болісна проблема - відсутність у Чернівцях палацу спорту. До прикладу, карате: п'ять років тому відбувся останній чемпіонат України, який ми могли прийняти в Чернівцях.

- І де його тоді приймали?

- В "Олімпії". Але правила змінюються. Нам кажуть: друзі, у вас немає трибун, немає зон для розминки, нема де переодягнутися нормально. Ви хочете провести турнір, будуйте зал.

- Тобто наш "велосипед" застарів?

- Так. У нас в середньому на турнірі зараз тисяча людей - тільки учасників. Якби ще хтось захотів прийти - та "Олімпія" би просто луснула. А є ще стандарти. Має бути мінімальна кількість татамі-майданчиків. Якщо є тисяча спортсменів, не можна їм змагатися на трьох татамі, це триватиме добу безперервно. Більше чотирьох майданчиків немає можливості де постелити, а треба шість. І це ми говоримо лише про карате. А є інші види спорту, достатньо масові, які могли би проводити змагання міжнародного рівня, але теж немає де. І скільки ми не спілкувалися з чиновниками, з депутатами, всі говорять: так, проблема є - і нічого не роблять. Якщо зараз це не змінити, наші спортсмени просто перестануть виступати, і популяризація спорту припиниться.

- Яка, на вашу думку, програма мінімум і програма максимум для Єдиної Альтернативи в Чернівцях?

- Програма мінімум - змінити ставлення людей до ситуації в місті. Взяти відповідальність на себе - не просто слоган. Якщо люди будуть над цим замислюватись, місто почне змінюватися дуже швидко. Коли людина звикає зранку застеляти своє ліжко - вона робить кращими і себе, і свій дім, коли людина бере за правило кидати папірець чи якусь обгортку лише у смітник - вона робить кращими і себе, і своє місто. Із цих дрібниць все складається. Нам треба донести таку ідею до містян. А максимум - повне виконання нашої програми.

- Як особисто ви готові долучитися до роботи?

- Я готовий працювати там, де можу бути корисним. У нас вже є ініціативна група та напрацювання по створенню палацу спорту, прописаний кошторис. Я теж є частиною цієї команди. Тим паче, що зацікавлений в розвитку спорту і як тренер, і як батько. Тут росте моя дитина. Незалежно від того, чим вона буде займатися: карате, танцями чи гімнастикою, - я хочу, щоб для цього були належні умови, і готовий працювати над цим

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Євген Мотовилін #інтерв'ю з Євгеном Мотовиліним #"Єдина Альтернатива"
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить

Коментарі

Оголошення
live comments feed...