Святий вечір: іменини, традиції, заборони та прикмети дня буковинцям

Святий вечір (Святвечір, Багата кутя) — одне з найурочистіших християнських свят, яке відзначається ввечері напередодні Різдва Христового, пише 0372.ua.

Дата святкування різними церквами залежить від дати святкування Різдва. Зокрема, частина християн східного обряду відзначають свято після відправлення Великих (Царських) часів — 6 січня. Християни, які використовують Григоріанський чи Новоюліанський календар, відзначають свято 24 грудня.

Так званий Другий Святий вечір відзначають напередодні свята Богоявлення, 5 січня. У християн, які послуговуються юліанським календарем (або старим стилем) ця дата відповідає 18 січня.

Із Святвечором пов’язаний обряд приготування першої куті, її називали багатою, оскільки крім неї готували одинадцять пісних страв, серед яких обов’язково мали бути борщ, риба, гриби, вареники з квасолею та капустою, картопля, узвар. Страви мають бути пісними, тому що Святвечір припадає на останній день Пилипівського посту.

У західних регіонах України на Святвечір вареники роблять із багатьма начинками. Найчастіше — з тушкованою квашеною капустою, з капустою і грибами, з картоплею й грибами, з квасолею. 

Кутю традиційно готували з пшеничних або ячмінних зерен (у деяких регіонах з рису). Перед тим їх вимочували у воді, товкли в ступі, сушили і знову товкли, щоб остаточно звільнити від луски.

Червоний кут (покуть), де тримають кубельце з кутею та узваром, в народі ще називають «яслами». Власне, кутя з узваром є своєрідним символом смерті Христа, тому при поминках обов’язково готують цю страву і її іще називають «четвертою страшною кутею».

Обряд вечері

Щойно на небосхилі з’являлася перша передвечірня зірка, всією родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Він дійсно був багатим — з дванадцяти різноманітних пісних страв, а звідси й назва «багата кутя» чи «багатий Святвечір».

Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Вставши, глава сімейства пропонував пом’янути покійників і запросити їх до Святої вечері. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а, відтак, звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви та клали ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошували молитву. Поетично-хвилювальні слова були звернені до тих, хто «заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги».

Обряд поминання померлих присутній в усіх регіонах. В одних випадках цим дійством започатковували вечерю, в інших — робили це наприкінці. Господар поіменно називав імена небіжчиків, приказуючи: «Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той з нами» чи «Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться!». Натомість, залишивши трохи куті в мисці, клали в неї чи поруч ложки, а вдосвіта на Різдво дивилися, чи не перевернулася чиясь; це означало, що власник такої ложки «скоро піде з цього світу».

За традицією ввечері напередодні Різдва Христового, тобто на Святий вечір, родина сідає до столу й споживає 12 пісних страв.  Починається Свята вечеря з молитви. Під час цієї особливої вечері члени родини, на знак миру і єдності, діляться одне з одним шматочком прісного хліба, який називається «облатками». Тут є приклад єдності між Заходом і Сходом: так католики латинського обряду споживають, діляться одне з одним під час Святої вечері хлібом, а греко-католики та православні ― кутею. На знак своєї радості люди співають колядки. Після закінчення Святої вечері родина йде до церкви на урочисту службу. За традицією ця Божа Служба має відправлятися рівно опівночі та служать на ній всі священики парафії. 

Волиняни напередодні Різдва Христового мастили хатню долівку, заносили оберемок сіна і стелили його під столом. Воно мало пролежати там до Водохреща. Добрим знаком було, якщо у ньому переспав пес або кіт. У західних областях України до хати вносили плуга або ярмо, столярські причандалля, а в інших — випікали тістечка у формі господарського реманенту або збруї, обрядовий хліб «Василі», який також клали на покуть.

Після вечері діти мали віднести обрядову їжу своїм хрещеним або бабам-пупорізкам. Матері клали на тарілку книш чи калачі, іноді цукерки, і діти, зайшовши до хати, казали: «Добрий вечір! Мама і тато прислали вам хліб, сіль і вечерю…».

Хрещені (навідати їх було за священний обов’язок) забирали принесену вечерю і взамін давали свою; натомість дітей ощедрували горіхами, цукерками чи грішми. Якщо хтось за вечерею необавом чхнув, що вважалося доброю прикметою, то господар символічно «дарував» шмат землі чи якусь тварину, а коли вдавився, то це віщувало сумну вістку. Після всього господиня мила посуд, а воду зливала в карафку, щоб нею напровесні скропити молодий приплід, переважно курчат чи качат, яких вперше випускали на двір.

Прикмети на 6 січня:

• На багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.
• Місячна ніч — врожай на баштани.
• Ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина.
• Сніг іде — врожай на яблука.
• Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових.
• Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.
• З кубельця витягали сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
• Повечерявши, зв’язували ложки житнім перевеслом, щоб «не губилися в череді корови».

Іменини сьогодні відзначають: Клавдія, Євгенія, Агафія, Микола, Пилип.