“Вони нас захищають, а ми їх захищаємо”, - як чернівчани з переселенцями плетуть для ЗСУ сітки та кікімори

У Чернівцях місцеві жителі та переселенці з різних куточків країни збираються щодня разом, щоб плести сітки та захисні костюми для українських захисників. Для всіх них - це спосіб зробити свій внесок у спільну перемогу та відчути себе корисними.

У Чернівцях є чотири локації, де місцеві жителі та переселенці разом плетуть для захисників маскувальні сітки та костюми. Сайт 0372.ua вже розповідав про осередок, який знаходиться по вулиці Заньковецької, 5. Але журналістів так зачепила атмосфера цього місця і люди, які там працюють, що ми вирішили розповісти і про інші три локації. Тому журналістка 0372 по черзі завітала до всіх чотирьох локацій. Але почнемо з найпершої.

Далі розповідь про осередки, де плетуть захисні костюми буде вестися від першої особи - від журналістки, яка їх відвідувала.

Вулиця Заньковецької, 5

У 2014 році, коли розпочалася активна війна з росією на Донбасі, один з місцевих підприємців закинув бізнес і переобладнав свій рибальський магазин під волонтерський центр. Тому, коли 24 лютого 2022 року в Україні сталося повномасштабне вторгнення, всі, хто хотів хоча б якось допомогти нашим військовим, знали куди йти.

З самого ранку було чутно по всій вулиці, які ріжуть тканину і плетуть сітки. З початку повномасштабної війни багато людей захотіли долучитися до допомоги.

Сітки вже були на локації, а тканину почали приносити пересічні мешканці міста. Багато організацій долучалися до волонтерської роботи. 

Самі ж волонтери намагалися вдосконалювати роботу, створювали спеціальні моделі захисних костюмів, щоб військовим було не лише безпечно у них, але і зручно.

З 24 лютого 2022 року волонтери передали військовим близько трьох тисяч сіток та двох тисяч захисних костюмів.

З часом до допомоги почали долучатися переселенці. Для них це стало особливо важливо, адже своїми діями вони роблять щось, що може допомогти нашим Збройним Силам перемогти ворога і звільнити їхнє місто. Серед волонтерів були люди з Києва та області, зараз - із Херсона, Харкова та багатьох інших міст, в яких відбувались або досі тривають бойові дії.

Коли я приходжу на локацію, то потрапляю у відносно невеличке приміщення, де купа людей зайняті своїми справами і одночасно бадьоро спілкуються між собою. Всюди натягнуті сітки, у коробках лежать клаптики тканини, нитки для костюмів, мотузки та ножиці. 

Частина людей плете сітки, частина - в’яже костюми. Мене зустрічає пані Леся, місцева волонтерка. Каже, що разом з костюмами та сітками вони передають обереги - вірші, малюнки, ляльки-мотанки. 

А ще кафедра фармацевтичної ботаніки та фармакогнозії Буковинського державного медичного університету виготовляє для захисників протигрибковий спрей, ранозагоювальну мазь і засіб від підвищеного потовиділення. Волонтерка каже, що мазь навіть допомагала при опіках фосфором.

Інші волонтери разом з сітками та костюмами передають смаколики - волоські горіхи, журавлину, родзинки, цукати. Формують з них пакетики та загортають у костюм.

“Це дуже добре для снайперів, бо вони ж лежать непорушно годинами”

Показуючи кікімору, пані Леся розказує, що вони влаштовували для волонтерів свято, де їх нагороджували. Свято було на атмосферній локації, задекорованій тими самими сітками та кікіморами, які робляться для захисників. Воно замотивувало волонтерів (яких у Чернівцях чимало) і дало змогу відчути, що вони роблять неабиякий внесок у перемогу. Адже волонтери роблять дуже багато, і хотілося їм віддячити, - каже пані Леся.

“Для них (прим. авт. волонтерів) дуже важлива ця комунікація, що вони не просто принесли на Заньковецьку, а що вони зробили це для військових. На вулиці дуже важко створити атмосферу закритого приміщення, але нам це вдалося. І я розумію, що це був новий подих для волонтерів”

Поки жінка розповідає про свято для волонтерів, у кімнату заходить пан Василь (саме так його спочатку представили) - ще один волонтер, який постійно приносить костюми чи ще щось за потребами осередку. Він працює у Педагогічному фаховому коледжі Чернівецького національного університету ім. Федьковича. Василь Процюк - заступник директора з виховної роботи. 

“У них (при. авт. у фахового коледжу) кожна кікімора має ім’я. Остання от була Оля. Вони їх дуже багато зробили, і кожна кікімора - це якась дівчина”

На моїх очах пані Леся разом зі ще однією волонтеркою, яка в’язала до цього костюм, показують, як правильно згортається кікімора. Всередину туди кладуть ляльку-мотанку, обережно складають, обв’язують стрічкою чи мотузкою, і виходить невеличкий компактний згорток. Коли складають, використовують різні стрічки - це, щоб не плутатися, де який костюм і для кого. 

Кажуть, що костюми намагаються робити максимально зручними та легкими, беруть до уваги побажання захисників. Поступово волонтери вдосконалювали навички.

“Перший час плели дуже густі костюми, і вони були по два-три кілограми - ми їх зважували. І коли потрапила кікімора вагою 800 грамів, то ми страшенно раділи. Потім у кожного, хто плете кікімори, виробився свій стиль, візерунок, своя методика. І я завжди кажу: це твір на вільну тему. Тобто ви дивитесь і робите як для себе. Я кажу: ви думайте, що ви робите для свого тата, для свого чоловіка, для брата, для сестри. І це мотивує людей бути кращими”

Хоча, каже пані Леся, бували випадки, коли кікімори приносили не дуже якісні. І це було трохи образливо, бо костюми чернівецьких волонтерів вже заробили собі гарну репутацію. Тому їх доводилося доробляти до вже зарекомендованої планки. 

Але був період, коли в осередку на Заньковецької не тільки костюми та сітки робили. Ще збирали медикаменти та засоби гігієни для госпіталю на першій лінії оборони. 

Волонтери не перестають тримати зв’язок із тими, для кого все це роблять, бо контакт дуже важливий. 

“Коли мені перетелефоновували, це для мене вже ставала рідна людина. Тобто день починався з питань: як ви, як ніч пройшла. І ввечері: як у вас пройшов день. Якщо військові мають можливість - вони відповідають. Один раз розказували, що коли були на завданні, довелося ночувати на вулиці. А було дуже холодно. І каже: якби не ця кікімора, то замерз би. Це дуже надихає”

Літній театр у парку Шевченка

У парку Шевченка обходжу літній театр та піднімаюся сходами на другий поверх. Там потрапляю у світле просторе приміщення, де також разом плетуть сітки та костюми. Людей тут значно менше, волонтери негучно спілкуються у процесі роботи, наче галас може зашкодити результату.

Пані Наталія, яка тут щодня, згадує, що цей осередок почав роботу 27 лютого - почали розпускати нитки та різати тканину. Вже через кілька днів була готова перша сітка. Але спочатку перші два тижні вони базувалися в одному з міських коледжів. Оскільки заклад почав готуватися до навчального процесу, довелося шукати інше приміщення. В середньому в перші місяці тут було по 30-50 людей. Переселенці приходили сюди сім'ями - з дітьми, бабусями й тітками.

“У нас трохи специфічна робота - кропітка. Тут і дрібна моторика, і навантаження на зір”

Жінки, захоплені роботою, кажуть, що приїхали до Чернівців з різних куточків країни, які зараз перебувають під обстрілами рашистів, або де тривають бої. Зокрема, з Херсона, Запоріжжя, Миколаєва, Кривого Рогу, Харкова та Донеччини. А ще чимало місцевих також долучаються до цієї справи. На початку повномасштабної війни ще були люди з Київщини, Чернігівщини, Сумщини, але вони вже повернулися до рідних міст.

Люди, які евакуювалися в перші хвилі, цілеспрямовано шукали, де б допомогти - каже пані Наталія. Для переселенців це стало своєрідною терапією. Та й замовлення від захисників - великі. За словами пані Наталії, у період, коли людей тут було багато, за день виходило зробити три костюми. Зараз це один костюм. 

Важливо, що сюди приходять тоді, коли є вільний час. Тобто деякі пенсіонери приходять зранку і можуть плести до вечора. Хтось приходить після роботи, хтось - у перервах, хтось - у вихідні. 

Зі мною ще погодилася поговорити жінка з Миколаєва на ім’я Тетяна. До Чернівців вона приїхала у травні. Вона плете кікімори. Про те, що тут потрібні руки, вона дізналася через Центр надання адміністративних послуг. Жінка там зареєструвалася, а потім побачила оголошення. Каже, що без діла сидіти не може, тому відразу подзвонила за вказаним у оголошенні номером. 

Тетяна зізнається: до цього ніколи не тримала в руках гачок, яким в’яжуть кікімори. Але їй показали, як це робиться, і в жінки майже одразу вийшло. Врешті решт, Тетяна вважає, що навчитися можна всьому - було б бажання. 

“Я ніколи не тримала гачок, і так хвилювалася, що от не вийде і ще зганьблюся”

За час, поки жінка тут працює, вона встигла подружитися з іншими жінками. Тож знайшла згуртований колектив.

“Я армії хочу якось допомогти. Кожна людина щось повинна зробити. Ми тут вже як маленька сім’я - переживаємо одне за одного, хвилюємося, якщо когось немає. Волонтерство об’єднує. Війна всіх об’єднала”

Волонтерка каже, що тут їм постійно потрібні додаткові руки, бо зараз людей не вистачає. А потреба в костюмах та сітках є постійно. Тетяна розказує, що коли вона тільки приїхала в Чернівці, колектив був дуже великий. Люди виходили навіть плести на вулицю, бо в приміщенні місця не вистачало. І таким чином вони залучали до себе перехожих.

З людьми, які вже повернулися до рідних міст, волонтери продовжують тримати зв’язок - хвилюються за них, їх родичів, домашніх тварин. Кожна людина, яка працювала над костюмами, залишила тут свою історію. 

Палац Академічний

Третій осередок знаходиться у палаці Академічному по вулиці Шиллера, 11. Це таке місце, де на сцені одночасно ведуться репетиції та плетуться сітки. Поверхом вище - в’яжуться костюми. Творчість живе поруч з волонтерством.

Невеличку екскурсію мені проводить Валентина Головко, художня керівниця палацу Академічного, заслужена артистка України, актриса Чернівецького драматичного театру Кобилянської.

Вона розказала, що сітки почали плести з другого дня війни. Люди перебували у стані шоку та відчували, що треба щось робити. Люди організувалися буквально за один день. 

Оскільки в осередку на вулиці Заньковецької місця було замало для великої кількості бажаючих, вирішили відкрити ще одну локацію. Місцем обрали палац Академічний, сітку розтягнули прямо на сцені. 26 лютого тут почали плести першу сітку. До справи долучилися студенти, працівники медуніверситету (бо палац Академічний знаходиться на балансі Буковинського державного медичного університету). Студенти і співробітники медуніверситету, своєю чергою, передавали інформацію першим переселенцям. І бувало так, що не сцені знаходилося 70 чоловік.

Тут також перші три місяці було дуже багато киян. Потім долучилися переселенці з Кривого Рогу, Маріуполя. Ще дві переселенки з Херсону та Запоріжжя волонтерять й дотепер - плетуть костюми.

“Вражаюче було, наскільки багато енергії люди віддавали в перші місяці, і дивувало, як це поступово зменшувалося. Але не можна звинувачувати людей, що вони це не роблять. Це має бути поклик душі. Хлопці кажуть, що ці костюми важливі не менше за броню. Вони нас захищають, а ми їх захищаємо. Українці - небайдужі люди. І ця небайдужість захищає на передовій”, - ділиться пані Валентина.

Захисники своєю чергою намагаються всіляко віддячити волонтерам. А іноді навіть дають свої гроші, аби закупити на них потрібні матеріали для сіток та костюмів.

Валентина Головко сподівається, що новини про деокупацію частини територій України мають змотивувати людей знову активніше волонтерити. Втім, навіть попри моменту емоційного спаду, в палаці Академічного не було жодного дня, щоб тут щось не плели. Робота кипить щодня. В середньому в день приходять 30-40 людей. 

Попри це, Валентина наголошує, що їм тут завжди потрібні додаткові руки:

“Нам дуже втішно, коли ми можемо плести дві-три маскувальні сітки в день. У нас є люди, яким я кажу: є термінове замовлення, вони приходять, швиденько роблять”

Якщо треба виконати замовлення від захисників терміново, то обдзвонюють всіх волонтерів, які не можуть часто приходити. А якщо не терміново - роблять у звичайному темпі, без поспіху. З часом волонтери “набивають руку” і обирають для себе ту роботу, яка виходить найкраще. Головне - щоб захисники потім схвалили результат.

Вулиця Пилипа Орлика, 4

Остання локація, яку я відвідую - осередок у будівлі біля парку Жовтневого, по вулиці Пилипа Орлика, 4. На вхідних дверях до будівлі висить табличка:

ПОТРІБНА ТКАНИНА:

• колір: зелений, коричневий, капучино (всі відтінки);

• матеріал щільний;

• не блискуча, не прозора.

ПОТРІБНА РИБОЛОВЕЦЬКА СІТКА:

• матеріал: капрон;

• розмір вічка (ячейка) - 4, 5, 6 мм.

!НЕ ПІДХОДИТЬ: пластикова, шовкова сітка.

Тож одразу стає зрозуміло, що прийшла я правильно.

Завітала я в той час, коли зазвичай люди повертаються додому, тож людей застала чимало. Тут також разом працюють чернівчани та переселенці.

Одразу потрапляю в приміщення із розтягнутими сітками, де залучені жінки, чоловіки й, навіть, діти. У творчому безладі, як і на попередніх трьох локаціях, розкидані матеріали для сіток.

Костюми плетуть в окремій невеличкій кімнаті. Там за столом сидять троє жінок, двоє з яких кажуть, що вони переселенки з Харкова, і погоджуються розгорнути для мене одну з готових кікімор. У згорток вони теж зазвичай кладуть якийсь оберіг - малюнок або ляльку-мотанку.

Я роблю кілька кадрів, а потім з усіма присутніми в осередку сідаю говорити про те, як відкрився, коли, як тут працюють, хто ті люди, які створюють маскувальний захист.

Спочатку зі мною погодилася поговорити чернівчанка Світлана Сильвестрівна. Вона приєдналася у березні, бо “треба чимось державі допомогти”.

“Коли почалася війна, страх був. Я питаю: як, хто напав? Я навіть спочатку не подумала, що це можуть бути росіяни”

Каже, що коли прийшла, нічого не вміла. Спочатку руки тряслись, був страх, що нічого не вийде.

“Я ночами не спала, представляла оці клітинки, як їх сплести. Потім Юрій Іванович (теж один з волонтерів) каже: ідіть сюди. Я підійшла, вся така в емоціях. Він мені спокійно показав, і я навчилася”

Пані Світлана згадує, що на початку широкомасштабної війни людей було дуже багато. Значна частина з них вже поїхали додому. Приходили з дітьми, собаками, літніми батьками. 

Жінка (теж Світлана), яка приїхала з Харкова у березні, пригадує, що спочатку була депресія, бо залишилася без роботи та звичного середовища. Але випадково в якомусь чаті побачила оголошення: приходьте плести на Заньковецької, 5. Коли жінка туди прийшла, їй сказали, що немає місця, тому можна взяти роботу додому. Так три місяці вона плела вдома. 

“Але всі сітки, весь мотлох по всій квартирі. А квартира ж не наша”

Та вдома працювати було сумно та самотньо. Знову ж випадково Світлана побачила оголошення в парку Жовтневому. Прийшла сюди, і з червня почала працювати в колективі.

“І мені стало так добре від того, що я почала спілкуватися з людьми, життя якось одразу налагодилося”

Керівниця цього осередку, пані Інна, каже, що у Чернівцях виготовленням захисних костюмів займаються ще з 2014 року - саме тоді з’явилася ініціативна група «маскувальна сітка Чернівці». Тож вже тоді контакт з військовими був налагоджений, аби знати потрібну кількість костюмів і сіток, параметри та інші тонкощі їх призначення. Різниця у тому, що у 2022 році потреба в такому захисті значно збільшилася. Коли “велика” війна почалася, була черга на кікімори. Бо сітки плетуть багато де, а ось кікімори - ні. 

Сама локація на Пилипа Орлика, 4 з’явилася в 2019 році. До цього вона базувалася в інших місцях. До пані Інни тут головними кураторками були інші жінки - Олена Кміта, Інна Сахацька, Надія Шкробанець. 

Зараз частина волонтерів працює в осередку разом - кожен коли йому зручно. А є й ті, хто працюють вдома. Зазвичай це літні люди або ті, кому за станом здоров’я важко довго стояти або діставатися сюди щодня. Багато місцевих допомагають з матеріалами. Зокрема, міські кав’ярні дають мішки, які потім розпускають на кікімори.

Волонтери кажуть: кожен може допомогти, чим може: якщо є гроші - копійкою, якщо грошей немає - плетінням сіток та костюмів. Хтось відправляє продукти, ліки та одяг. Головне - щоб це було щиро та за покликом серця. 

Ще якийсь час ми спілкуємося, а потім я роблю спільну фотографію тих, хто в цей день працював на локації по вулиці Пилипа Орлика, 4. Волонтери ще раз повторюють: допомога їм зайвою не буває. Тож, якщо маєте бажання та трохи часу, звертайтеся за цими адресами:

• Вулиця Заньковецької, 5 

• Літній театр у парку Шевченка

• Палац Академічний по вулиці Шиллера, 11

• Вулиця Пилипа Орлика, 4

Волонтери також наголошують, що зараз терміново роблять білі сітки, тому потрібна біла бавовняна тканина. Запрошують всіх небайдужих - місцевих жителів та переселенців. Разом переможемо!

Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новини Чернівців)

Слідкуйте за нами в Instagram

Та телеграм: https://t.me/news0372