• Головна
  • "Приймати зміни один одного". Як спілкуватися з військовими рідним та знайомим - поради від психолога
16:12, 3 лютого 2023 р.

"Приймати зміни один одного". Як спілкуватися з військовими рідним та знайомим - поради від психолога

"Приймати зміни один одного". Як спілкуватися з військовими рідним та знайомим - поради від психолога

Війна - це скажений стрес для кожного, хто хоча б частково доторкнувся до неї. 

Зараз світ спостерігає за триваючим конфліктом у різних частинах земної кулі, у тому числі в Україні. Як все це переживають військові, що може допомогти їм справлятися з надзвичайним стресом і травмою бою. Про це поговорили з практичним психологом і теперішнім військовослужбовцем Національної Гвардії Олексієм Заріцьким.

Коли солдатів відправляють у зону бойових дій, вони стикаються з постійною небезпекою та невизначеністю. Вони можуть пережити втрату товаришів, стати свідками жахливого насильства та боротися з тягарем своїх дій. Психологічні наслідки війни можуть бути руйнівними, що призводить до таких станів, як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) і депресія.

Олексій Заріцький ще з 2014 року почав працювати з військовими та їх сім’ями. Він жив і працював у Краматорську, тому тема війни для нього була знайома ще до повномасштабного вторгнення.

У березні 2022 року Олексій і сам став військовим. Не психологом, а стрільцем. Він не з розповідей знає про те, що переживають військовослужбовці, який стрес несе війна і як важко сім’ям в очікуванні на рідних з війни.

"Приймати зміни один одного". Як спілкуватися з військовими рідним та знайомим - поради від психолога, фото-1

Про все це з ним поспілкувалася журналістка сайту 6262 Лідія Хаустова.

Усі ми розуміємо, що війна дуже сильно вплинула на наші життя, наш характер і наше майбутнє.

“Взагалі вважається, що війна - найбільш потужний набір усіх жахів та загроз, з яким може зіштовхнутися людина. І супутником війни, скільки б вона не тривала, де б вона не проходила, буде стрес. Від цього нікуди не дінешся. Цей стрес на війні є екстремальним та травматичним і, звичайно, він впливає на особистість. При цьому впливає він на кожного. Як на цивільних, які стикаються з ним безпосередньо, чи опосередковано, так і на військових, які постійно є головними учасниками театру воєнних дій”, - ділиться Олексій.

В Україні у масштабному прояві війна триває 11 місяців. А це означає, що військові зіштовхуються зі стресом весь цей час. Як зазначає сам психолог, в умовах воєнних дій звичайний стрес перетворюється на хронічний гіперстрес з кумулятивним ефектом. Це означає, що стрес весь цей час накопичується в організмі і не завжди має можливість вийти. 

“Військові майже не виходять зі стану стресу і у них немає можливості розслабитися та відновитися на всіх рівнях: на рівні тіла, на рівні емоцій і на рівні розуму. Уявіть, що наші хлопці і дівчата перебувають у стані хронічного стресу вже 11 місяців. І однозначно це не є корисно для їх морального та соматичного здоров’я. Стрес цей буде негативно впливати на наше здоров’я. І чим більше людина перебуває у зоні бойових дій, тим згубніше стрес впливає на нього”, - розказує Олексій.

В теорії військові мають ротацію. Це має бути час для відновлення. Ця зміна обстановки мала б тривати хоча б декілька тижнів. На практиці ж ми, на жаль, маємо людей, які всі ці 11 місяців не мають ротацій, не кажучи вже про відпустки.

“Стрес він на всіх впливає по різному і по різному залишає свої шрами, але ці шрами він залишає завжди”, - зазначає Олексій.

Коли ми говоримо про військових, то цими військовими шрамами є ПТСР, гострий стресовий розлад, різні соціальні фобії, стан підвищеної настороженості. Це можуть бути панічні, тривожні розлади, залежності від психоактивних речовин, або навіть депресія.

Ці воєнні синдроми будуть супроводжувати воїнів, чи будь-кого, хто пережив травматичні події, постійно. Треба визнати, що від цього нікуди не дінешся. 

Олексій розповів, що ще під час Антитерористичної операції, яка проводилася в Україні з 2014 року, науковець Олег Блінов в рамках дослідження виявив, що 100 відсотків військовослужбовців знаходяться у стані бойового стресу. 50 відсотків з них мають ознаки ПТСР. 

Варто бути готовими до того, що військових, які потребуватимуть допомоги психологів та психотерапевтів, буде дуже багато.

Щоб психіка переключилася і відновилася, людину треба вивести з зони бойових дій хоча б на два тижні, - вважають психологи. Це необов’язково має бути відпустка. Достатньо змінити місце перебування на безпечне.

“Є три модифікатори, які посилюють військовий стрес. Звичайний стрес перетворюють на бойовий. І один з тих модифікаторів - оці гучні звуки. Наша психіка не звикла до цього, а сучасна війна - це просто жахливі звуки. Коли наш мозок чує сильний звук, це сигнал, що щось потрібно робити, бо це небезпека, це загроза виживання”, - розказує нам психолог. 

Ще один модификатор - програма “невбивства собі подібного”. Під час еволюції у людини виникла програма: не вбити собі подобного. 

“От уявіть, військовослужбовці йдуть на війну вбивати і ми дійсно хочемо це робити, бо ми захищаємо. Але ця програма додає ще більшого напруження. Це теж викликає стрес”, - додає Олексій

Олексій розповів, як військові можуть потурбуватися про себе. 

Як би банально це не прозвучало, але для того, щоб допомогти собі, підвищити свою стресостійкість, потрібно піклуватися про себе.

Це може починатися з усвідомлення військовими, що під впливом травматичних подій наші думки, почуття, відчуття можуть бути болісними, незрозумілими, реакції організму можуть бути дивними, а іноді і лякаючими.

“Перше, що рекомендую - усвідомити, що будь-яка моя реакція є нормальною реакцією на ненормальну подію. Бойові дії - це ненормальна дія. Така нормалізація трішки допомагає приймати все, що відбувається у тілі, мозку, емоціях. Це вже сильна міцна опора, щоб вистояти”, - додає Олексій.

Як турбуватися про себе? 

Важливо зрозуміти, що допомагати треба і тілу, і мозку, і емоціям, і розуму. Прості речі, які кожен військовий може зробити частиною свого звичного життя:

  • починати ранок зі склянки теплої води. Хай це буде звичкою. Вода виводить токсини і виконує цілющу функцію.

  • намагатися вживати продукти, які необхідні організму для боротьби зі стресом. Це продукти бджільництва, наприклад, мед, цільнозернові каші, овочі, сир, солоденьке щось. Це буде захищати і додавати енергії організму. 

  • коли вдається відпочити, якщо є можливість, треба роззутися. Існують варіанти, коли таке не можна робити, бо ти не знаєш, коли цей сон перерветься, але коли ви у більш-менш безпеці знаходитесь, є можливість поспати, то обов’язково зняти взуття. Взута людина не може розслабитись. 

  • додайте фізичні навантаження. 

  • відпрацьовуйте бойові тактичні навички - це запорука виживання: накладання турнікету, перезарядка зброї. Ці навички доводяться до автоматизму і у стані стресу спрацюють на рівні м’язової пам’яті. 

  • практикувати кожного дня заспокійливе дихання: вдихаємо носом, видихаємо ротом. Видих має бути довше за вдих. Так ми привчаємо наш організм до того, як розслаблятися. 

  • можна також після стресової події робити вправи на розслаблення тіла: розминати м’язи самомасажем - шия, руки, ноги, ікри - там, де зібрався стрес. 

  • можна приділяти час на медитацію, молитви, або декілька хвилин побути у контакті з собою. Подумайте про те, що ви відчуваєте, де ви знаходитесь, в якому стані зараз. 

  • знаходити час для заняття справами, які приносять задоволення. На жаль люди і в буденному житті не завжди на це знаходять час. Тим паче важко знайти на це час на війні. Але це дуже корисно. Наприклад: читати, малювати, переглядати фото, цікаві відео. Це “ресурсні” заняття, які дають енергію. 

  • розмовляти теж важливо. Говорити варто з тим, кому довіряєш. Ділитися, про що переживаєш, що відчуваєш. Цей соціальний контакт - це дуже важлива річ, яка збільшує стресостійкість. 

Сім’ї військових

Коли хтось з сім’ї йде на фронт, на війні опиняється вся родина. Всі члени сім’ї у своїх думках час від часу, або може й постійно, з військовим. 

Часто сім’я військового стикається з великими викликами. 

По-перше, відчуття втрати опори і сильного плеча в родині. 

Друге - емоційне вигорання дружини від вирішення купи різнопланових задач, які впали на її плечі. Якщо раніше обов’язки розподілялися, то зараз їй вирішувати їй самій.

Третій момент - відчуття збільшення дистанції та відчуженості між партнерами. Це відбувається у дві сторони. Як у військового, який воює, так і у партнерки, яка в тилу. Непорозуміння призводить до емоційної відчуженості.

“Такі контакти стають здебільшого телефонними і іноді навіть дуже рідкими. Є враження, що не вистачає близькості. Звідси випливає відчуття самотності. Бо немає людини, з якою можна поділитися проблемами, обговорити хвилювання. Звичайно, страждають діти. Вони страждають від відчуття втрати близького, зручного контакту з батьком-військовим, не вистачає спілкування”, - розказує психолог.

Подібні переживання у сім’ях бійців - неминучі. Складно усім членам родинам і усі стикаються з викликами, до яких ніхто не був готовий.

На війні змінюється особистість і військові набувають навичок, які змінюють їх психіку і поведінку. Сім’ям треба бути готовими до того, що обидва вони зміняться. І з цим доведеться змиритись.

Що з цим робити? Намагатися зрозуміти один одного і прийняти ті зміни, які відбуваються. На війні змінюється, як військовий, так і змінюється його сім’я. Зараз треба прийняти той факт, що зміни відбуваються, бути терплячими. Цей феномен існує і у ньому ніхто не винен. Ні дружина, яка повна емоційних переживань, бо доводиться вирішувати безліч побутових завдань, ні військовий, який зараз на війні.

“Одна з особливостей військових - полярне, чорно-біле мислення. На війні “просто” - є ворог, є свої. І моя задача - бити ворога. Немає полутонів: або ти з нами, або ти проти нас. А жінки починають телефонувати і розказувати про те, що дійсно їм важливо зараз, бо це їхнє життя. І та жінка, яка сама поміняла шини, наприклад, для неї це дійсно подія, бо вона в житті такого не робила. І вона хоче цим поділитися. А військовий, мозок якого і так перевантажений, дійсно може не зрозуміти цієї радості.  Просто треба розуміти, що люди змінюються і це нормальний процес. Війна міняє всіх. Треба допомагати один одному приймати ці зміни, адаптуватися до них”.

Поради, якщо телефонуєте військовим.

Як би не було важко, як би ми не переживали, як би не були на відстані (є випадки, коли сім’ї ще не бачились) варто знаходити можливість запевняти військового у своїй любові, у турботі про нього, у його важливості для сім’ї навіть тоді, коли його немає поруч. Він або вона залишаються членом сім’ї, якого люблять, якого чекають, якому будуть раді, коли він повернеться. 

Контактів стало менше і єдине, що у нас залишається - спілкування телефоном або через месенджери. Зробити цей контакт треба максимально ефективним для обох сторін. 

Психолог розповів декілька правил спілкування з військовими по телефону.

  1. Якщо ви захотіли поспілкуватися з військовим, то краще спочатку запитати про вільний час у нього по смс або в месенджері. Не дзвоніть першими, бо він не завжди може бути на зв’язку, він може не мати час на розмови навіть, якщо це для вас важливо. Військові зараз виконують важливу місію - вони захищають наше майбутнє. Тому кожна важлива для нас подія, чи проблема - вона відходить на другий план. Це треба прийняти. Звичайно, це не стосується випадків, коли військовослужбовці у відносній безпеці і можуть спілкуватися. Обговоріть цей момент з ними.

  2. Це правило виплило з життя. Якщо ви побачили, що текст повідомлення прочитаний, але немає відповіді, не починайте одразу панікувати. Не завжди в умовах бойових дій є можливість одразу відповісти. Може воно само відкрилося. Може його прочитали, а тут терміновий наказ, чи терміново треба кудись бігти. Не панікуйте, не лізьте одразу в новини, не потрібно телефонувати родичам. Просто зачекайте.

  3. В телефонній розмові краще робити акцент на важливих подіях. В одному дзвінку не треба вивалювати купу дрібниць. Це може здатися йому зайвою інформацією. 

  4. Справи та проблеми, які можете вирішувати самостійно, теж не потрібно перекладати на військового. При цьому, щоб дати йому відчути присутність, можете порадитись, або розказати про свої варіанти вирішення цього питання. Цього буде достатньо.

  5. Намагайтеся мінімізувати і не розповідати про свої страхи і тривоги, намагатися не плакати у слухавку поки людина у зоні бойових дій. Зараз це не потрібно. Краще просто сказати: так, мені складно, але я впораюсь. Людина, яка знаходиться на війні, живе на межі своїх можливостей. Вона настільки мобілізувала всі свої ресурси і сили. Якщо у нього чи у неї не буде впевненості, що вдома все добре, він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. На цю тему навіть проводили дослідження. Сімейні проблеми є дуже сильним стресором на війні. Вони можуть знижувати мотивацію, стресостійкість, впевненість у своїх силах. Проблеми бажано вчитися вирішувати самостійно, або з тим колом друзів і родичів, які залишилися поруч. 

  6. Якщо військовий вам зателефонував, то спробуйте відкласти свої справи і приділити час саме розмові з ним. Бо як би нам не було складно в тилу, але у нас більше варіантів перенести свої справи. Якщо це неможливо, то м’яко домовитись про кращий час для спілкування.

  7. Коли ви телефонуєте і відчуваєте, що настрій у нього поганий, варто усвідомити, що скоріш за все це не пов’язано особисто з вами. Не треба ображатися. Це не про вас. Це історія про те, що там у нього. Тому у нього поганий настрій. Потрібно це зрозуміти. Його неготовність говорити найчастіше пов’язана з тим, що він виконує свої завдання на межі своїх можливостей. Звичайно, якщо не було передумов до образ чи чогось подібного.

Сім’ям військовослужбовців також слід собі допомагати.

Градус хвилювання і постійні думки про рідну людину на війні дуже важливо знизити. Перш за все, обмежити доступ до новин про війну 24 години на добу. Чим більше ми дивимося новини, тим більше думаємо і порівнюємо все зі своїм досвідом.

“Якщо є зв’язок, значить з ним все добре. На все інше краще не звертати увагу. Виходить на зв’язок, повідомлення прочитане - фух, можна переключитися на інші справи.

Як варіант, якщо є вільний час для таких думок, то замість цих руйнівних думок, краще цей час переключити або на себе (попіклуватись про себе на рівні тіла, емоцій, розуму, виконувати масаж, дихальні вправи, фізичні вправи і забезпечити собі тривалий нічний сон. Бо сон - це наше відновлення. Ми повинні свій режим дня побудувати таким чином, щоб 8 - 9 годин виділяти на сон. Немає сну - немає відновлення”, - розказує Олексій.

Якщо ми хочемо цей час використати не тільки на себе, але й на інших, то можна зайнятися волонтерською діяльністю. Насправді в Україні дуже багато випадків, коли дружини, батьки, організовують збори для підрозділу своїх рідних. Також, наприклад, можна піти в лікарню і попіклуватися про військових, які там лікуються, приготувати їм щось смачненьке. Це буде корисно усім сторонам.

“Як згадувала одна дружина військового, “Я попіклуюсь про когось і може про мого чоловіка попіклується хтось, як я піклуюсь”. І це буде чимось дуже класним, що буде допомагати і самим родичам залишатися в ресурсі і приносити користь іншим”, - ділиться психолог.

Рідним військовослужбовців важливо привчати себе до того, що звертатися за допомогою - це нормально. Можливо, чоловіка зараз немає поруч, але є друзі, є батьки, є родичі, які можуть допомогти.

Дуже часто жінки хочуть все тягнути на собі, при цьому розуміючи допомогу, як слабкість. Варто збагнути, що це не слабкість, а реальність. 

“Треба визнати: так, я не можу з цим зараз справиться сама, але я знаю, до кого звернутись. Це не про жертву, це про впевнену людину, яка розуміє, що вона все сама не може робити. І про дітей не треба забувати. Більше підтримувати з ними емоційні, довірливі стосунки, згадувати про батька, можна переглядати фото, або згадувати приємні моменти. Долучати можемо до господарських справ їх. Це буде опора, яка допоможе цій сім’ї, яка допоможе витримати усі виклики. Будь-який виклик - це зріст”, - говорить Олексій.

Повернення військових. Ті проблеми, з якими, можливо, доведеться зіткнутись. 

Найбільша проблема військових після повернення буде полягати  в адаптації не тільки до цивільного життя а, навіть, до життя в своїй родині.

“Іноді буває таке, що дружина бачить зовнішньо таку ж саму людину, але ця людина змінилася повністю внутрішньо. І ці зміни відбуваються через те, що людина адаптувалась до війни, щоб вижити в тих жахливих умовах”, - ділиться Олексій.

Психіка і мозок людей влаштовані так, що зміни, які відбувалися під інстинктом виживання, залишаються з нами на все життя. Звичайно, цей процес індивідуальний, має свої терміни і особливості.

Головною потребою стане саме створення сприятливих умов, щоб ті, хто повернувся, мали змогу відновитися, прийти до тями, приділити собі час. А потім вже з новими знаннями, вміннями, унікальним досвідом війни, ця людина змогла б знайти своє місце у мирному соціумі, тобто навчитися жити таким, якою вона стала. 

Велика увага у цей період приділяється сім’ї. Бо тільки сім’я може створити сприятливі умови для адаптації.

Що може сім’я почати робити вже зараз, поки чекає свою людину? 

Важливо починати усвідомлювати ті зміни, які відбуваються і будуть відбуватися у психіці і поведінці військового. Починати усвідомлювати, що людина буде інша, що будуть проблеми. Це буде перший і найвідповідальніший крок, які мають зробити люди, яким військові небайдужі. 

В сім’ї потрібно створювати атмосферу розуміння, атмосферу прийняття. Це дасть можливість воїну відпочити, підігнати нові навички до життя без війни. Члени родини мають бути підтримуючими, розуміючими, вибачаючими, бути тими, хто не ображається, а приймає його такого, яким він є. 

Ми не маємо права засуджувати людину за те, що вона набула тих навичок, які допомогли їй вижити. Бо саме завдяки їм людина виживає на війні. Все, що допомагає вижити, залишається з нами на все життя.

Зміни в структурі головного мозку, які відбуваються під час війни, відбуваються і в психіці людини, а значить і в поведінці.

Хронічний стрес призводить до суттєвих зміни навіть на рівні структури мозку. Ці зміни відображатимуться і в поведінці. 

“Під впливом травматичних подій зменшується гіпокамп, який відповідає за процеси навчання і запам’ятовування. Людині важче концентруватися, запам’ятовувати щось нове, зменшується здатність до навчання”, - пояснює психолог. 

Саме тому військовим одразу після повернення може бути важко оволодіти новою професією. Потрібен час, щоб відновився гіпокамп.

Зазнає змін і мигдалевидне тіло, яке відповідає за страх, тривогу і реакцію на загрозу. Воно збільшується. 

“На війні це є необхідним і це допомагає виживати. Людям потрібно відчувати небезпеку. Коли людина деякий час під дією хронічного стресу, у людини відбувається втрата відчуття безпеки і розвивається стан підвищеної бойової готовності. Людина починає чекати небезпеку там, де її немає і стає надто обережною. В результаті з’являються відчуття постійної внутрішньої напруги, неможливість розслабитися, постійна готовність нападати, або чинити опір. З цього випадає одна з найважливіших рекомендацій, яку треба дотримуватись з військовим, який повернувся в сім’ю. Ніколи не можна підкрадатися до військового, навіть жартома, з-за спини, гепнути чимось. Цього робити не можна. Ціна такого жарту може бути трагічною. Бо на будь-яку таку подію спочатку йде реакція у людини, а потім вже осмислення. Наближатися до військового треба після аудіального, візуального контакту. Щоб він міг усвідомити: ага, це мене покликала дружина, я бачу свою дитину, то вона біжить до мене. Спочатку переконатися, що людина усвідомила, що це ви, а потім вже наближатись і контактувати. 

Це бажання відчути безпеку часто реалізується через володіння зброєю. Буває таке, що людина, котра до війни була байдужа до зброї, після повернення оформляє дозвіл на пістолет, чи щось інше. Це рідних лякає, бо зброя для них - це небезпека. Але треба усвідомити, що це він робить не для того, щоб вбивати всіх поспіль. А для відчуття безпеки та контролю ситуації.  Гарна новина в тому, що це з часом проходить”. 

Коли у військових зникає відчуття безпеки, разом з ним може зникати відчуття довіри до людей, навіть найближчих. Часто спроби піклуватися про людину можуть сприйматися вороже. Про це теж треба пам‘ятати. До цього треба бути уважними і терплячими. Не надавати допомогу через силу, але просто бути поряд.

Під дією хронічного стресу існує вплив і на фронтальну кору головного мозку. Це призводить до втрати самоконтролю та імпульсивної агресивної поведінки. 

Як це проявляється: у людини спостерігаються нерегульовані спалахи гніву чи люті, з якими вона не може впоратись швидко чи легко. Військові можуть дратуватись через дрібницю, можуть частіше пускатись у сварки. Тут дуже важливо, щоб рідні не брали це на свій рахунок і пам’ятали про таку особливість. З часом це має полегшати. 

Ця агресія не про вас. Це його спосіб реагувати на те, що відбувається у світі. 

Потрібно пам’ятати - взагалі перебування у зоні бойових дій призводить до того, що в конфліктних ситуаціях у військових з'являється два варіанти реагування на ситуацію.

"Наприклад, в ситуації емоційно надмірного спілкування з військовими (наприклад дружина щось допитує, хоче почути відповіді), іноді військовий це слухає і просто йде в іншу кімнату. Зазвичай жінки вимагають розібратися далі і йдуть слідом. Але цього робити не можна. Бо це може бути небезпечно. У військових два варіанти реакції на конфлікт: йти, або діяти. Коли він йде без відповіді, значить його захоплюють емоції і він втрачає самоконтроль. Він це робить, щоб не зірватися, щоб вберегти рідних від агресії. Коли ми йдемо за ним слідом в кімнату, ми не залишаємо йому вибору.

Залишається тільки одна опція - конфліктувати далі. І це може бути небезпечно, людина може перебувати у стані афекту і цей скандал може закінчитись трагічно", - пояснює Олексій.

Ще одна з характерних навичок, здобутих військовими на війні - вміння відключати емоції. На війні зазвичай не до емоцій, бо весь час потрібно щось робити. Немає часу переживати, є час захищатися чи нападати. 

Наша психіка влаштована так, що коли блокуються неприємні емоції, то блокуються і хороші емоції разом із ними. Через це часто у військових спостерігається емоційне спрощення, емоційна холодність. 

Це помітно, коли військовий тільки повертається додому. Наприклад, для нього влаштовують свято, дружина, діти, батьки, всі радіють його поверненню, а він може здатися беземоційним. Виникає враження, що йому байдуже. Не всі зрозуміють, що військовий радіє цьому також, але просто не може зараз відчувати ці емоції.

На війні відчути емоції - лишитися життя. Психіка людини має перелаштуватися у цивільному житті.

Іноді дружина питає: ти мене любиш? А він мовчить. Згодом через це починаються сварки. Не потрібно цього робити. Всьому свій час. Він любить, ці почуття нікуди не ділися, але йому треба навчитися їх знову проявляти.

Ще одна важлива військова навичка - зорієнтуватися в хаосі, перш ніж прийняти рішення. Коли людина повертається до цивільного життя, зовні може виглядати, ніби в якийсь момент людина підвисає або завмирає, а потім вже проявляє активність, або далі веде розмову. Ось це підвисання залишається і в цивільному житті.

Люди можуть почати панікувати, побачивши таку реакцію. Але цього не треба робити. Так відбувається, бо навичка зорієнтуватися в хаосі проявляється і на емоції. Тобто людині треба зорієнтуватися у тому, що зараз сказати, зробити, як вчинити. У цій ситуації треба реагувати спокійно, ніяк не показувати, що щось не так. Перше, що треба зробити - відійти трішки назад, або відкинутись на спинку стільця, видихнути так, щоб людина вас почула і потім мовчати і чекати, поки людина знову почне говорити. Це завмирання - короткочасне, воно не буде довго. Далі продовжувати робити чи спілкуватися так, наче нічого не відбувалося. Таким чином ми показуємо людині, що з нею все нормально і ми сприймаємо її такою, яка вона є. Якщо таке станеться при сторонніх, то треба також інших попередити, що це - нормально.

Ще одна навичка виживання - навичка перевіряти та досліджувати територію на предмет небезпеки. Це залишається і в цивільному житті. 

“Наприклад військовий може у незнайомій будівлі перевіряти усі деталі: що де розташовано, з чого зроблено, де буде безпечніше. Також це може проявлятися у критерії вибору місця. Вони не люблять сидіти спиною до дверей, на відкритому просторі, у занадто людяному місці. Це може включатися і в цивільному житті. Вони можуть головою розуміти, що небезпеки немає, але всередині може зростати небезпека. У такому випадку просто змініть місце, щоб трохи полегшало це хвилювання. Давайте військовому право обирати місце перебування: хай обере місце для авто, столик у кав’ярні. А наше завдання - просто прийняти цей вибір, яким би кумедним чи безглуздим він нам не здавався. Для нього це важливо”.

Ще одна навичка - гіперконтроль. Вона пов’язана з тим, що на війні немає місця спонтанності. Там все згідно з наказом. Людина мислить на рівні свого підрозділу. У цивільному житті таким підрозділом є сім’я. Тому певний час військові можуть виявляти гіперконтроль стосовно рідних. 

"Наприклад, дружина має повернутися з роботи о 17:00. Минає півгодини, а її немає. Чоловік зателефонує і спитає: ти де? При цьому, вона: можливо, просто зайшла в магазин. Але через це він може роздратуватися чи розізлитися. Це не через недовіру, а через те, що будь-яке відхилення може сприйматися небезпекою для рідної людини. У жодному підрозділі нема випадку, що військові не знають, де їх побратими. Це переймається і у звичайному житті. Гарна новина у тому, що це не назавжди. Поступово всі ці навички будуть йти і адаптуватися", - поділився прикладами Олексій.

Як спілкуватись зі знайомими військовими.

Рекомендації для близьких та знайомих від психолога:

  1. Поважайте право військового на мовчання і не розпитуйте про ті теми, про які людина не готова говорити ( травмуючі спогади, емоційні переживання, вбивства). Ця наполегливість переконує у тому, що ви його не розумієте і не можете уявити, наскільки про це важко говорити. Тут треба дати людині час, набратися терпіння і показати, що ви готові бути поруч і підтримати, коли йому буде це необхідно.

  2. Іноді друзі, сусіди можуть задавати недоречні, неетичні питання. Наприклад, усі питання, що пов’язані з вбивством - ніколи не можна ставити. Про почуття і втрати на війні також краще не питати і не говорити.

  3. Не вживати мовних виразів типу “війна - це пекло”, “якщо повернувся, можеш залишити все у минулому”. Замість цього просто скажіть, що ви турбуєтесь, переживаєте, любите. 

  4. Якщо він або вона почали щось розказувати, потрібно відкласти справи, бути уважними і слухати, бути в контакті з людиною. Якщо нарешті прийшов час, коли вони вирішили поділитися, ми маємо бути хорошими слухачами.

  5. Не потрібно казати чогось на кшталт “Розкажи, я зрозумію”. Навряд ми можемо зрозуміти людину, з якою у нас не було спільного досвіду. Ми не були на війні, ми не знаємо, що він переживав. Краще сказати: якщо захочеш, поговори зі мною, я буду намагатись тебе зрозуміти. Я обіцяю, що я готова тебе вислухати. Це буде корисніше, ніж “я тебе розумію”. Навіть на це відповідь може бути грубою, з матами. Якщо він не хоче - значить не готовий, не треба давити. Психологи говорять, чим агресивніше людина відповідає, тим більша у неї потреба виговоритися. Військові - люди з сильною гідністю і часто для них поговорити про переживання - це про слабкість. Тому потрібен час, щоб вони довірились і вийшли на розмову.

  6. Треба бути уважними до людини. Можливо військовий хоче поговорити, але на прямі запитання автоматично механічно відповідає, що все добре. Тоді треба поставити додаткові питання. Лагідно і обережно додати: може ти хочеш поговорити, може я можу чимось допомогти. Якщо після цього людина не приймає допомогу, більше лізти не треба.

Насправді, на усіх нас чекає велика робота після перемоги. Ми усі будемо адаптуватися до нових умов життя у безпеці. Будемо адаптуватися до наших рідних, які пережили окупацію, або до наших коханих, які захищали країну. 

І для того, щоб все вийшло, важливо вже зараз розуміти невідворотність проблем і, можливо, непорозуміння. 

Але так буде не завжди. Ми обов’язково зможемо жити наше щасливе життя і допомагатимемо з цим іншим.

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Слов’янськ #новини #Чернівці #новини Чернівців #новости Славянска #психолог #психологія війни #життя під час війни #люди у війні #психологія військових #спілкуватись з військовими #війна в Україні #война в Украине
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити

Коментарі

Оголошення
live comments feed...