• Головна
  • Пройшов оборону Луганщини, Донеччини та Харківщини - Буковина згадує загиблого стрільця-снайпера
09:18, 14 квітня 2023 р.

Пройшов оборону Луганщини, Донеччини та Харківщини - Буковина згадує загиблого стрільця-снайпера

Пройшов оборону Луганщини, Донеччини та Харківщини - Буковина згадує загиблого стрільця-снайпера

Дмитро Коверега, псевдо "Тихий"

Дмитро Коверега – Герой із Грозинців, стрілець-снайпер. Він пройшов вуличні бої у Сєвєродонецьку, брав участь в обороні Лисичанська, воював в інших фронтових населених пунктах Луганщини та Донеччини, штурмував ворожі позиції. Загинув у бою на Харківщині.

Дмитро Борисович Коверега народився 6 жовтня1986 року, у селі Шилівці (нині Клішковецька громада Дністровського району). У 2007 році переїхав у Грозинці, одружившись із коханою Ольгою, де вони й проживали. У подружжя народилася донечка Катя.

Та коли розпочалася повномашстабна війна, Дмитро Коверега не зміг залишатися вдома з родиною, а пішов її захищати. 28 лютого 2022 року він долучився до лав Збройних Сил України. Постійно воював у найгарячіших точках. Загинув 19 березня 2023 року від важких поранень під час мінометного обстрілу ворога на Харківщині.

«Він мені ніколи не казав: «Давай, пока». А під час останньої розмови телефоном сказав. Це було о 16:46, а вже між 19:00 та 20:00 чоловік загинув», – розповідає Ольга Коверега, дружина Героя.

«Дмитро жив так, наче квапився все встигнути: виростив чудовий фруктовий сад. Кожне дерево садив із любов’ю та думкою про майбутнє доньки, створив комфортні умови для проживання у будинку, де відчувалася рука справжнього господаря. Ніколи не думав про себе і завжди піклувався про ближніх», – згадують про нього рідні.

Коли воїн загинув, його пропонували поховати на Алеї Слави в Чернівцях. Та родина не погодилась, адже Дмитро, ніби щось відчуваючи, говорив дружині, щоб його поховали біля тестя, на обійсті якого і жила сім’я. Тож поховали Героя у селі Грозинці Топорівської громади.

На похорон до Тихого приїхали його побратими. Серед них і 22-річний Артем, командир відділення, в якому служив воїн. Саме Артему Дмитро врятував життя, прикривши собою під час обстрілу. Дружина говорить, що пишається чоловіком, адже він врятував молодого хлопця, у якого все ще попереду. Під час обстрілу він повністю закрив собою Артема, прийнявши всі осколки на себе.

Та Артем – далеко не єдиний, врятований буковинцем побратим. Ось іще одна із розповідей про його героїзм:

«Жовтень. Чергові позиції на нулі. Це була крайня позиція. Від орків – метрів 50. Три дні напередодні лив сильний дощ. Води в окопі було по коліно. До Дмитра з побратимом Василем в окоп залітає ворожа граната. Дмитра частково, а Василя повністю накриває землею. Кидаючи у відповідь гранату в бік росіян, Дмитро пригадує, що зо тридцять хлопців недавно змінили позицію й сплять неподалік в окопі. Він встиг усіх попередити і врятувати. А Василь залишився. Замість того, щоб радіти, що зміг врятувати тридцять побратимів від наглої смерті, Дмитро рвав на собі волосся, що не зумів врятувати одного… А через два місяці Василь знайшовся у полоні. Тоді Дмитро плакав від щастя».

Влітку 2022 року Дмитро Коверега отримав перше поранення – осколкове в плече. Була команда про відхід, але вже поранений воїн все ж кинувся назад, за також пораненим побратимом Ігорем. Разом з іще двома хлопцями вони винесли його. Той встиг ще затягнутися цигаркою в бліндажі... А потім ще один прихід. Осколок від стіни відлетів саме на Ігоря й добив його.

Дмитро Коверега мав поранення та три контузії. А після бою в районі Лисичанська осколок порізав йому ногу. Та від госпіталізації він відмовлявся, мовляв саме заживе. Завжди говорив: «А що скажуть хлопці? Як вони без мене?». У надскладних боях у Сєвєродонецьку він отримав фосфорні опіки, від яких обгоріла вся форма і навіть підошви на взутті.

Коли батько пішов служити, донька стала його тилом удома. П’ятнадцятирічна Катя волонтерить. За рік дівчина зібрала кошти на три автівки та прилад нічного бачення, форму та дизельне паливо.

«Батько завжди казав: «Катюха, не здавайся. Ти все робиш правильно й продовжуй у тому ж дусі», - пригадує донька героя. – «І я не здамся. Ми не здамося. В пам’ять про тата будемо волонтерити й наближати нашу перемогу».

Незабутні: Буковина памʼятає

Читайте: 13 квітня Буковина проводжає в останній шлях пʼятьох своїх синів

Ще не підписані на наш Telegram канал? Зробіть це зараз

Слідкуйте за нашими оновленнями у Viber (новини Чернівців)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Чернівці #новини Чернівців #Чернівецька область #війна в Україні #війна з росією #ЗСУ #захисники #загиблі
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити

Коментарі

Оголошення
live comments feed...