• Головна
  • “Я знала, що в Костянтинівку не повернуся”. Історія переселенки, яка оселилася у Чернівцях
15:23, 11 травня 2023 р.

“Я знала, що в Костянтинівку не повернуся”. Історія переселенки, яка оселилася у Чернівцях

“Я знала, що в Костянтинівку не повернуся”. Історія переселенки, яка оселилася у Чернівцях

Повномасштабний наступ росії на Україну змусив мільйони людей залишити свої домівки, щоб шукати притулку у більш безпечних регіонах або за кордоном. Деякі з тих, хто виїхав зі своїх міст, вирішили не повертатися додому. 

Ми поспілкувалися з дівчиною, яка переїхала з Костянтинівки до Чернівців і дізналися, які причини лежать в основі цього рішення, якого життя вона прагне і як наважилася на свою подорож.

З Костянтинівки у Чернівці

Вероніка народилася у місті Костянтинівка Донецької області. З самого дитинства вона хотіла виїхати з рідного міста і стати успішною візажисткою. Одне із міст, про яке мріяла дівчина - Київ. 

Коли почалася війна, усі плани стерлися. Ставлення до росії дівчини також змінилося, прийшло усвідомлення того, хто почав цю війну, усвідомлення того, який бік вона обирає у цьому конфлікті.

“Я передумала бути візажистом. У мене відбулась якась переоцінка цінностей, усвідомлення”.

Вона втратила жагу саме до цієї професії і вирішила шукати далі те, що їй би прийшлося до душі.

Все своє життя Вероніка росла в сім’ї, яка мала міцний зв’язок з росією - серед них культивувалася російська культура, цінності. На той момент для дівчини це було абсолютно нормальним. Вона не сприймала українську культуру всерйоз, їй вона не подобалась, ба більше, певний час Вероніка вважала її зовсім “бридкою”.

“Мене виводили з себе всі ці українські традиції, свята, вишиванки. У мене навіть ніколи в житті не було вишиванки, а на свята у школі, коли всім казали прийти у вишиваних сорочках, я просто сиділа вдома. Бо мої батьки так казали”.

Коли почалася повномасштабна війна, Вероніка повністю зрозуміла весь абсурд тієї правди, в яку вона вірила раніше. Вона побачила на власні очі, що росіяни - зовсім не захисники і не визволителі. В цей момент переосмислення вона почала просити батьків виїхати разом з Костянтинівки. Лишатися у місті тоді було вже дуже небезпечно.

Вже сьогодні поліція Донеччини говорить про необхідність якомога швидше виїжджати з Костянтинівки. Евакуацією займається місцева та обласна ради, поліція. 

З питань евакуації з Донецької області потрібно звертатись до представників місцевої влади або ж за номером: (098) 890-33-18.

Для евакуації тяжкохворих та осіб з інвалідністю слід телефонувати: (099) 710-48-72, (099) 311-53-14, (099) 311-53-36, (096) 108-60-48, (096) 108-52-24.

Рідні навіть не хотіли слухати дівчину. Її батьки не збиралися залишати дім. Ба більше, через те, що Вероніка змінила своє ставлення до росії, рідні почали зневажливо до неї ставитись. Їхні цінності стали значно різнитись і батьки дівчини це не могли сприйняти з розумінням.

“Мене дуже обливали брудом. Ось так я місяць сиділа і не могла виїхати. 1 квітня я дуже сильно молилася Богу. Я вважала, що тільки Бог може смирити серця моїх батьків. У мене був варіант такий, щоб просто втекти з дому. Але я хотіла вирішити все це по-доброму, щоб все залишалося у мирі та спокої”.

Ввечері Вероніка помолилася, вона вірила в це чудо. Дівчина зібрала сумки і розуміла, що завтра вона о 12 годині виїде з міста. Але не лише чудо допомогло їй з цим. У той день зібралася з міста виїжджати сім’я одного з Веронікіних друзів. Вони були готові взяти дівчину з собою.

Батьків же наступного дня донька просто поставила перед фактом. Дивом вони погодились на те, щоб вона виїхала. Не було скандалів чи образ.

Наступного дня Вероніка з сім’єю свого знайомого виїхала у Дніпро. Там вона прожила 1,5 місяця. Коли знайомі поїхали далі до родичів на захід України, дівчині довелося шукати собі нове житло. На той момент у Дніпрі абсолютно все було забито. Щодня до міста приїжджали нові переселенці. Не було місця навіть для того, щоб залишитись десь на декілька днів.

Насправді, ті місяці були важкими для багатьох переселенців. Ціни на житло підскочили, орендувати квартиру чи будинок було важко, бо в наявності їх було дуже мало. Найбільше переселенців Донбасу тоді якраз виїхало у Дніпро та область, бо це найближче до дому.

Але ті, хто затвердився у своєму бажанні залишатись у безпеці, знайшли таку можливість. У більшості допомагали волонтери.

Вероніці ж допоміг друг – Костянтин Бутко. Він запропонував приєднатися до його поїздки з командою волонтерів та зупинитися у церкві у Чернівцях.

“Я просто їхала в темряву. Нічого не бачила перед собою. Просто їхала і довіряла Богу. Знала, що мене чекає щось хороше”.

Шлях Чернівцями

15 травня 2022 року Вероніка приїхала в Чернівці. Її прийняли у церкві “Благодать”. Там вона прожила близько 2,5 місяців. Це були дуже важкі часи. В одній кімнаті з Веронікою  жили ще 12 інших переселенців. Таких кімнат було декілька. Люди спали на матрацах, у кімнатах було спекотно.  

“Було дуже страшно, але в той же час мене втішав Бог. Я якийсь спокій мала на душі. У перший же день приїзду в церкву я ввечері познайомилася з хлопцем - і через тиждень ми почали зустрічатися. Зараз ми разом вже рік і в подальшому хочемо узаконити наші стосунки. Ось що мене чекало в Чернівцях. Ось такий був подарунок від Бога. Я отримала щастя і другу половинку”.

Спочатку ледь не все навколо нагадувало Костянтинівку. Це було наче на зло, адже Вероніка зовсім не хотіла переїжджати у таке місто, яке б нагадувало дім. 

“Костянтинівка - дуже мрачна, там все мені нагадувало якісь темні часи”, - згадує дівчина.

Щось схоже Вероніка побачила і в Чернівцях - вулиці, ринки. Але потім вона відвідала центр Чернівців і була дуже приємно вражена. Їй сподобалась вся ця архітектура міста та його давня та цікава історія.. Там було затишно. З часом дівчина почала більш привітно сприймати місто, яке прийняло і захистило її. Воно дало їй безпеку, можливість розвитку, а головне - допомогло розібратися в собі, своїх бажаннях та розумінні сьогоднішньої ситуації.

Зміни, які привели до нового життя

Але найважливіше те, що Вероніка змогла облаштуватися на новому місці. Вона почала розвиватися як бровістка, працювати в студії, вести свою професійну сторінку у соціальних мережах. Робота захопила дівчину, вона стала самостійною і впевненою у власних силах.

Дівчина впевнена, що обставини зробили її сильніше. Всі ці складнощі навчили її самостійності, стійкості, характеру. Змінилися звички та поведінка.

“Ти сама за себе відповідаєш, без батьків. Ти знаходишся на зовсім іншому кінці країни. Цей рік був дуже важкий. І до сих пір важкий. Але в цьому закаляється твоє серце, твоя душа і розум”.

Звичайно, мрія переїхати у велике місто залишається. Вероніка була б не проти переїхати у Київ чи знову в Дніпро. Але вона вирішила дослухатись до серця і залишатись поруч із коханим. При цьому, дівчина точно впевнена, що не повернеться знову у рідне місто.

“Я знала, що в Костянтинівку не повернуся ще до війни. Одразу собі поставила ціль - переїхати звідти. Ніколи не хотіла там жити, бо просто немає жодних перспектив. Одразу знала, що не поїду назад і буду залишатись десь тут на заході, або в центрі України”.

Як варіант Вероніка розглядала і виїзд за кордон. “Десь, але не вдома”, - додає дівчина. 

До Чернівців вона досі звикає. Попри те, що дівчина знає вже майже всі вулиці і райони, їй все одно не дуже комфортно. У мріях залишається більше місто. 

“Чернівці - теж маленьке місто. А я ніколи не хотіла жити в маленькому. Я мріяла про велике місто. Але я зробила вибір на користь хлопця і зараз ми залишаємося тут. Якщо в майбутньому ми приймемо якесь рішення, то може переїдемо в якесь велике місто. Але поки я залишаюсь тут”.

Приклад Вероніки - один з багатьох. Насправді, війна стала приводом для деяких людей, щоб вирватись зі свого міста і спробувати себе в чомусь іншому.

Тим паче, зараз залишається немало варіантів допомоги від волонтерів, міжнародних організацій, держави. Переселенців вчать новим професіям, влаштовують майстер-класи, допомагають психологічно.

Багато тих, хто покинув свою домівку, більш за все хочуть знову бути вдома, жити своє звичайне життя. Але дуже важливим залишається продовжувати жити, - розвиватись, помічати нове, допомагати один одному і нашій країні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Слов’янськ #новини #Чернівці #новини Чернівців #новости Славянска #Вероніка #Костянтинівка #переїзд #війна в Україні #война в Украине
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...