16:20, 10 червня 2023 р.

«Добрий ранок, мамко, я поїхав на позицію» - Буковина згадує загиблого захисника

Віталій Чечул

Віталій Петрович Чечул народився 8 травня 1996 року у гірському селищі Путила, де й проживав. Закінчив місцеву середню школу, а продовжив навчання у Чернівецькому професійно-технічному училищі № 4. Отримав фах слюсаря і повернувся до рідної домівки, де завжди чекала мати. Працював у Путильському лісгоспі.

Коли почалася війна Віталій не міг залишатись осторонь, записався у ряди місцевої тероборони, щоб стати на захист рідної землі від рашистської нечисті, як і його молодший брат Дмитро. Жодні вмовляння матері не змогли зупинити сина. 4 квітня 2022 року Віталій Чечул долучився до лав ЗСУ, хоча за станом здоров’я міг залишатися вдома. Служив у складі батальйону військової частини А-7186 та разом з іншими захисниками брав участь у військовій операції з визволення Харківщини, воював під Соледаром, Бахмутом.

Серце матері завжди прислухалося до знайомої мелодії телефону, бо лише там можна було почути рідний голос Віталія. 31 січня 2023 року о 4:16 ранку надіслав мамі останню смс:

«Добрий ранок, мамко, я поїхав на позицію»

1 лютого 2023 року стрілець Віталій Чечул загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Воїн отримав смертельне вогнепальне поранення. Материнське серце ніби відчувало, стискалося від переживання, від незрозумілого болю, не вірило в те що сталося, що вже нічого не змінити.

«Мій син був добрим, ввічливим, щирим, сміливим, завжди життєрадісним та веселим, активним та готовим допомогти кожному», – ділиться спогадами мати Героя Алла Омелянівна.

Бійці, з якими майже рік служив Віталій, розповідали, що їхній побратим був дуже чемним, працьовитим, ніколи й нікого не залишав у біді, багато разів витягував поранених з поля бою.

6 лютого 2023 року Путильщина попрощалася з Героєм-земляком, якого поховали на місцевому кладовищі. Без чуйного сина залишилась родина, мати, брат з дружиною та сестра. У пам’яті рідних, знайомих та друзів Віталій Чечул залишиться молодим 26-річним юнаком, повним мрій та планів на майбутнє, які, на превеликий жаль, вже не здійсняться, справжнім патріотом України та доброю світлою людиною.

Вічна Слава Героям!

Друзі присвятили Віталію такі рядки:

Не втрималась, упала на коліна.

Вже й сліз немає, тільки біль в очах.

Бо мріяла не так зустріти сина…

Все плакала й молилась по ночах.

Дитя її привезли в домовині.

Минулося, уже відвоював…

Такі холодні руки блідо-сині,

Якими восени ще обіймав.

Уста зімкнулись, посмішка зів’яла,

З якою по житті ішов завжди…

Війна проклята на віки забрала…

А він пожити навіть ще не встиг.

«Не плач, мамусю, брате і сестричко,

Я вас і Батьківщину захищав»…

І сніг тихенько падає на личко,

І душу біль неначе розіп’яв.

«Я б так хотів, щоб ти раділа, мамо,

Хотів би бачити усмішку золоту

Й коли бабусею уперше станеш,

Й коли сестричка одягне фату…

Та не судилось, так вже мало бути.

Війна безжальна, в ній нема чудес…

Я буду в снах щоночі приходити,

Я вас оберігатиму з небес»…

А мати мов завмерла на хвилину,

Сніжинку прогорнула із повік…

«Та як тепер без тебе жити, сину?..»

Й зірвалася вже не на плач – на крик…

І як колись вже весело не буде.

Про нього нагадає кожна мить,

І пам'ять буде бити списом в груди,

І серденько не раз ще защемить.

Все будуть згадувати в колі друзі,

Сестричка, мама, брат і вся рідня…

Тож спи спокійно, наш Герой і друже,

Пір’їнкою хай стелиться земля…