Чому новорічна ялинка - кельтський символ, а Новий рік - дохристиянське свято

Чому Новий рік прийшов до нас від язичництва, ялинка – символ захисту від зла та нечисті, і що святкували взимку в дохристиянські часи.

Зараз ялинка, прикрашена вогниками та іграшками - головний символ Нового року. Перші документальні свідчення про традиції наряджати ялинку відносяться до початку XVII століття. Як стверджують історики, перші наряджені в честь Різдва дерева з’явилися в Ельзасі (тоді це була частина Німеччини, нині – Франція). Для зрубаних ялин, сосен і буків святковими прикрасами служили троянди з кольорового паперу, яблука, печиво, шматочки цукру і мішура.

Але звʼязон ялинки і саме зимового періоду року не зʼявився нізвідки сам по собі. Він бере свій початок ще з язичницьких часів, коли день зимового сонцестояння мам ключове значення.

Здавна день зимового сонцестояння 21 грудня мав для людей сакральне значення. Це найкоротший у році світловий день та найдовша ніч. У багатьох культурах вважалося, що саме у цей день все починається наново, оскільки вже після сонцестояння день потроху збільшується.

У багатьох народів вважалося, що після Зимового сонцестояння настає новий сонячний рік. У слов'ян існувало свято народження сонця Коляда (так називали міфічного бога нового Сонця) та Корочун (найкоротший день).

Водночас цей день вважався одним з наймістичніших. Адже люди вірили, що у найдовшу ніч світом вільно гуляє нечисть. Тому для захисту у домівках розвішували ялинові гілки. Отже, вже тоді ялинка була важливим символом захисту від зла та нечисті.

Оскільки нечисть ходила вільно по Землі, треба було особливо уважно ставитися до своїх бажань, мрій та планів на майбутнє – щоб ніхто не підслухав раптову лиху думку та не виконав необережне побажання.

Ялинка – язичницький символ, а зима – символ смерті та кривавих жертв друїдів

Слов’яни не першими побачили в ялинці дерево з особливим значенням. Так, кельти вважали, що у різних видах дерев, зокрема в ялинці, живуть різні божества та духи. У ялинці, на їх думку, жив дух вибагливий до кровавих жертв - нутрощів людей і тварин, які регулярно розвішували на гілках дерева. Коли зміцніла християнська церква заборонила жертвопринесення, народи Європи замінили внутрішні органи кулями з дерева, які надалі стали скляними, а кишки – ганчірковими та паперовими гірляндами.

Для давніх людей зима була періодом смерті, голоду та холоду. Древніх богів потрібно було задобрювати. Як вважають дослідники, в містеріях друїдів жрець приносив жертву богам. В жертву приносилася невинна дівчина, яку прив'язували на морозі до дерева, де вона і замерзала. Якщо жертва виживала, то це свідчило про те, що богам не до вподоби така жертва, після чого до дерева прив'язувалася інша юнка. Так і з'явилася відома нам усім Снігуронька. Дід Мороз – це не позитивний персонаж. Насправді це уособлення бога Смерті, який приходить взимку. Зі свого великого мішка він не дістає подарунки, а навпаки, ховає туди людей.

У Стародавній Греції хвойне дерево означало вічність живого та надію. Вона також була священним деревом богині полювання Артеміди. Учасники діонісійських походів зазвичай несли в руках ялинові гілки з шишками та гілки плюща.

В одному з давньогрецьких міфів розповідається про те, як Кібела, богиня гір, лісів і звірів, перетворила бога Аттіса, який умирав від рани, нанесеної йому кабаном Зевса, на дерево. Під цим деревом вона сиділа і плакала доти, доки Зевс не пообіцяв зробити те дерево вічнозеленою ялиною.

Є думка, що саме з деревини сріблястої ялини був зроблений Троянський кінь. Згідно з легендою, ялина була використана як символ на стелі храму Соломона.

До найдавніших архетипів, які простежуються із часів палеоліту, відноситься структурування світу у вигляді Світового дерева. Звідси походить культ пошанування дерев, який можна знайти в найрізноманітніших культурах.
При цьому будь-яких вказівок на дерево, як символ святкування Різдва Христового, в Новому Заповіті немає.

Із розвитком суспільства приносити у дар богам почали хліб та фрукти. На ялинці з'явилися і елементи уявлення давніх людей про свят – сонце, місяць, зірки, хатинки, тварини, які жили поруч із людьми, колоски пшениці, що натякали на прохання до богів мати хороший врожай тощо. Із плином часу святкування і свята переходили із природи у будинки. Разом із ними – і ялинка.

Коса символізує не смерть, а підбиття підсумків року

Із Новим роком і Дідом Морозом пов'язаний і Сатурн, точніше, його символ – коса. Остання пізніше трансформується у незмінний атрибут смерті. Насправді ж це символ жнив, підведення підсумку, кінця одного періоду і початку наступного. Жнець підкошує людей у період голодного і холодного періоду року, який виявлявся смертельним у випадку поганого врожаю і ховає людей у свій мішок. До речі, у фінів Дід Мороз до цих часів називається "Йоулупуккі", що означає "Козел Йоля-сонцестояння". Наступний компонент святкового дійства – ялинка. 

У скандинавському язичництві 21 грудня було свято жертвоприношення Блот. Обряд полягав у ритуальному поїданні м'яса і хмільного меду. Мед могли замінювати пивом і вином. Блот передбачав принесення жертвоприношення богам (зазвичай, це були їжа та напої), яке виливають поверх кам'яного жертовника (хьорга), на священних пагорбах та інших святилищах.

Отже, далеко не завжди зимові свята асоціювалися із добрими дивами, теплими вогниками, яскравими ялинками, подарунками та сміхом. Але часи змінювалися, релігії залишалися в минулому разом із кривавими жертвами. Хоча одне залишається незмінним – зима все ще є сакральним часом зміни року, повного оберту сонця, смерті та народження одночасно.