Повернути до повноцінного життя: як на Буковині лікують та реабілітують військових

Чернівецький обласний госпіталь ветеранів війни став одним із ключових медичних майданчиків регіону, де військові проходять складний шлях відновлення. Про те, як влаштована логістика порятунку, з якими неочевидними проблемами стикаються бійці та як працює механізм реабілітації, ми поспілкувалися з генеральним директором закладу Віталієм Полатайчуком.

Шлях бійця від фронту до палати: маршрут та виклики

Війна диктує системі охорони здоров'я свої безкомпромісні правила. Щодня українські медики стикаються з наслідками важких бойових травм, вибухових поранень та психологічного виснаження наших захисників.

— Система медичної допомоги військовим має чітку ієрархію. Розуміння того, як пацієнт потрапляє до конкретної лікарні, є ключовим для уникнення хаосу. Віталію Петровичу, розкажіть, який шлях проходить поранений військовослужбовець, перш ніж потрапити на лікування та реабілітацію безпосередньо до вашого закладу?

— Найперше, що важливо розуміти: на маршруті евакуації та лікування військових працює Чернівецький військовий госпіталь, який підпорядковується Міністерству оборони України. Ми ж є цивільною структурою і підпорядковуємося Департаменту охорони здоров'я при Чернівецькій ОВА, а протоколи надання допомоги отримуємо від Міністерства охорони здоров'я. Відповідно, ми працюємо за пакетами Національної служби здоров'я України (НСЗУ).

Згідно з розпорядженням Департаменту, наш заклад включений до списку з дев’яти лікарень області, які відповідають за маршрут військовослужбовця. Пацієнт не може поступити до нас просто за власним бажанням – існують чіткі правила. Поранений з діагнозом «300» (як правило, це мінно-вибухова травма) після централізованого ешелонування та сортування надходить до нас першим переводом із військового госпіталю.

Якщо у пацієнта є важкі супутні патології, за них спершу береться військовий госпіталь, стабілізує стан, і вже потім відповідальні особи скеровують бійця до нас. Також до нас можуть переводити пацієнтів безпосередньо з військових частин (за направленням відповідальної особи), з інших лікувальних установ, від Військової служби правопорядку (ВСП), ТЦК та СП, а також прокуратури. Ми взяли на себе відповідальність саме за загальну комплексну реабілітацію.

Збільшення інтенсивності бойових дій прямо пропорційно впливає на завантаженість тилових лікарень. Медичні заклади змушені не лише розширювати штат, але й адаптувати наявні ресурси під постійний потік пацієнтів.

— Цифри часто говорять більше за слова, особливо коли йдеться про навантаження на медичну систему. Скількох захисників ви вже прийняли та як загалом виглядає статистика пролікованих військових за останній рік?

— Станом на сьогодні ми маємо 659 випадків скерованих до нас і пролікованих військовослужбовців. Для порівняння: минулоріч цей показник становив 1800 випадків.

Якщо взяти до уваги те, що наш заклад загалом за рік надає допомогу близько чотирьом тисячам пацієнтів, то ми говоримо про надзвичайно велику частку військових у загальній структурі нашої роботи. Це колосальна відповідальність для всього колективу.

Бойове поранення – не єдина загроза для здоров'я бійця. Життя в окопах, надмірні фізичні навантаження, стрес та польові умови часто стають каталізаторами інших серйозних захворювань, які потребують не менш пильної уваги лікарів.

— Зрозуміло, що основний профіль поранень на фронті – це мінно-вибухові травми. Але з якими ще проблемами зі здоров'ям до вас потрапляють військові безпосередньо з частин чи передової?

— Коли ми приймаємо пацієнта на відновлювальне лікування з діагнозом “мінно-вибухова травма”, ми не маємо права забувати про умови, в яких він перебував. Під час служби в частині чи на передовій військові часто хворіють на соматичні захворювання. Простіше кажучи, це можуть бути пневмонії, неврологічні ускладнення, різноманітні соматичні чи інфекційні патології, або навіть наслідки похибок у харчуванні, які неминучі в польових умовах.

Такі пацієнти також надходять до нас, і ми маємо повноцінну можливість госпіталізувати їх у стаціонар. У нас є 140 ліжок соматичного профілю (зокрема неврологічне, госпітальне та паліативне відділення). Це рятує ситуацію, коли, наприклад, під час інтенсивної реабілітації через надмірне навантаження або уламки в тілі стан пацієнта погіршується. Маючи власну реанімацію і стаціонар, ми стабілізуємо стан людини, і вже після цього вона продовжує своє відновлення.

Мультидисциплінарний підхід: тренажери замість ліків

Успішна реабілітація після важких фронтових поранень – це не лише час і ліки, а й складна екосистема, де кожне відділення працює як єдиний механізм. 

— Аби надавати комплексну допомогу такому потоку пацієнтів, потрібна серйозна інфраструктура. Розкажіть детальніше про структуру закладу: на скільки ліжок він розрахований та які саме відділення у вас функціонують?

— Наш заклад складається з двох корпусів – корпусу А та корпусу Б, загальною площею близько 7 тисяч квадратних метрів. З них 2,5 тисячі виділено під реабілітаційне відділення у корпусі Б на 60 ліжко-місць.

Загалом же госпіталь розрахований на 200 ліжок. З них 140 – це соматичні відділення. Якщо детальніше: маємо паліативне відділення на 36 ліжко-місць, госпітальне – на 52, і неврологічне – також на 52. Крім цього, у нас повноцінно функціонують поліклінічне та приймальне відділення.

— Відомо, що сучасне відновлення пораненого – це робота не одного лікаря, а цілої групи спеціалістів. Хто входить до вашої мультидисциплінарної реабілітаційної команди та в чому полягає специфіка лікування саме військовослужбовців?

— Наша ніша – це загальна реабілітація. До речі, цьогоріч у нас створено Центр відновлення (Recovery). У нашому варіанті – це підрозділ відділення реабілітації ємністю 60 ліжок.

Тут працює мультидисциплінарна команда: лікарі фізичної та реабілітаційної медицини (ФРМ), фізичні терапевти, ерготерапевти, психологи, психіатри, травматологи, фахівці мови та мовлення й інші суміжні спеціалісти. Уся ця команда займається відновлювальним лікуванням пацієнтів.

Специфіка реабілітації в нашому закладі полягає у тому, що це активна робота з усіма фахівцями на спеціальних станках та тренажерах. Відповідно, завдяки цьому змінюється показник надання допомоги в плані медикаментозного забезпечення. Чому це важливо знати? Тому що виділення коштів на ліки для військовослужбовців – це значні суми. А оскільки пацієнти активно займаються на тренажерах і відновлюють функції організму фізично, ми бачимо, що цей показник потреби в медикаментах суттєво мінусується.

— Процес відновлення після мінно-вибухових травм рідко буває лінійним і легким. Що відбувається, якщо під час активної реабілітації стан пацієнта раптово погіршується?

— На жаль, ми дедалі частіше стикаємося з такими випадками, коли під час відновлювального лікування пацієнту стає зле. Причини можуть бути різні: надмірне навантаження, загострення супутньої патології або ж рух уламків у тілі.

У таких ситуаціях ми маємо можливість миттєво скористатися потужностями нашого стаціонару. Маючи власну реанімацію, ми компенсуємо стан пацієнта, стабілізуємо його, і в подальшому він так само повертається до відновлення. Знаючи, що від нас багато пацієнтів скеровуються безпосередньо назад на передову, ми поставили перед собою завдання максимально якісно підійти до надання медичної допомоги кожному з них.

Попри те, що реабілітація військових наразі є пріоритетним напрямком роботи госпіталю, заклад не обмежується лише цією категорією. Статус обласного госпіталю ветеранів війни передбачає опіку над багатьма людьми, які потребують особливої соціальної та медичної підтримки держави.

— Військовослужбовці сьогодні перебувають у центрі уваги, але ваш заклад історично опікується ширшим колом громадян. Окрім чинних військових, які ще категорії пацієнтів ви приймаєте та як влаштована робота вашого нового паліативного відділення?

— Згідно з нашим статутом, у нас лікуються виключно пільгові категорії громадян, тому про жодні платні послуги чи інші подібні надходження мови йти не може. Ми приймаємо учасників Другої світової війни, дітей війни, представників сил спеціальних призначень, ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ветеранів Афганістану (УСВА), учасників АТО та безпосередньо чинних військових. Пільгові категорії в нас усі – це наша соціальна місія.

Щодо соматичного профілю, то у нас запрацювало нове паліативне відділення, яке зараз розраховане на 38 ліжко-місць. Тут ми маємо можливість надати якісну допомогу паліативним пацієнтам. Як правило, це люди похилого віку або люди з перспективно невиліковними патологіями. Завдяки роботі цього відділення вони також не залишаються поза увагою і отримують належний догляд, симптоматичне лікування та підтримку, що є надзвичайно важливим для збереження якості їхнього життя.

Безоплатне лікування, автономність та безбар'єрність

Сучасна лікарня – це не лише професійні лікарі та якісні медикаменти, а й складна фінансово-господарська машина, яка має безперебійно працювати за будь-яких умов. Під час війни, коли відключення світла стали буденністю, а державні бюджети мають свої ліміти, медичним закладам доводиться шукати баланс між економікою та якістю лікування.

— Питання фінансування завжди стоїть гостро, особливо коли йдеться про довготривалу реабілітацію важкопоранених або лікування добровольців з інших країн, які не є громадянами України. Чи є у вашому закладі платні послуги та як фінансується тривале лікування військових (інколи до року) або іноземних добровольців?

— У нас немає жодної платної послуги. У нас лікуються виключно всі пільгові категорії. Ми законтрактовані за десятьма пакетами медичних гарантій Національної служби здоров'я України (НСЗУ), відповідно до яких отримуємо кошти за пролікований випадок. Умовно кажучи, є фіксований випадок, і в нас у середньому він становить до 20 ліжко-днів.

Але практика показує дещо інше: пацієнти скеровуються до нас після Військово-лікарської комісії (ВЛК), яка постановляє, що за відповідним захворюванням людині потрібно більше часу для перебування. Ми зобов'язані виконувати ці рішення. На жаль, важкі та поєднані травми вимагають довшого відновлення, тому цей показник у нас збільшується – є випадки, коли пацієнти перебували в закладі навіть рік.

Також хотів би зазначити, що у нас перебувають іноземці. Це військові з Легіону, які уклали угоду зі Збройними силами. Вони не є жителями нашої держави, але ми надаємо їм допомогу абсолютно безоплатно. Це стосується і харчування, і медикаментозного забезпечення, і роботи команди.

Зимові блекаути та російські атаки на енергетику змусили медичні заклади переглянути свої підходи до безпеки. Лікарня має працювати навіть тоді, коли місто занурюється в темряву.

— Що означає термін «самодостатній заклад» і як ви забезпечили автономність лікарні під час можливих блекаутів?

— За вимогою НСЗУ кожен заклад має бути самодостатнім. Це означає, що ми повинні повною мірою проводити лабораторні обстеження. Наша лабораторія забезпечена всіма належними засобами та обладнанням, щоб зробити всі необхідні обстеження пацієнтам.

Щодо терміну “автономність”, який часто лунав у період блекаутів, то ми говоримо про наявність генератора номінальною потужністю 30 кВт, який забезпечений резервним пальним на 10 діб. Також у критично важливі точки закладу підведено кисень: маємо кисневу станцію, балони та концентратори, тобто забезпечуємо кисень за трьома напрямками. Крім того, за кошти обласного бюджету здійснено ремонт фасаду. У напрямку тепломенеджменту заклад утеплений 15-сантиметровим шаром мінвати, замінені вікна. Також ми виконали вимогу щодо 100% забезпечення закладу кондиціонуванням.

Інфраструктура старих медичних закладів часто не пристосована до потреб людей з інвалідністю. Проте сьогодні безбар'єрність – це життєва необхідність.

— Які інфраструктурні оновлення зараз тривають та як ви адаптуєте територію для пацієнтів на кріслах-колісних?

— Завдяки скерованим коштам з обласного бюджету ми покращуємо умови: зроблено капітальний ремонт п'ятого поверху корпусу А, тривають роботи на четвертому поверсі. Також було прийнято рішення створити належні умови в поліклінічному відділенні на першому поверсі.

Щодо території, то ми зіткнулися з необхідністю забезпечити безпеку руху пацієнтів на візках. Оскільки по території рухається транспорт, адміністрація підійшла до цього таким чином: по-перше, ми виділили біля рецепції 5 ділянок під паркування для людей з інвалідністю. По-друге, частина території вже заасфальтована. Ми прийняли рішення відгородити частину території від руху машин, щоб забезпечити безпечне та повноцінне пересування маломобільним пацієнтам.

Здавалося б, комфортні умови в лікарні – це те, до чого прагне кожен пацієнт. Проте для військових, які повертаються на фронт, лікарняний комфорт може мати несподівані наслідки.

— Розкажіть про ідею створення “адаптаційного майданчика” – для чого він потрібен?

— Наші фахівці спільно з партнерами та відомчими органами дійшли такого висновку: перебуваючи в нас на стаціонарі, пацієнти потрапляють в умовно “тепличні” умови. Коли в зимову пору вони йдуть звідси на передову, вони одразу стикаються з агресивним середовищем: перебуванням в окопах, бліндажах, низькими температурами тощо.

Ми статистично побачили, що такі пацієнти часто повертаються до нас знову через те, що захворіли. Тому ми йдемо до створення так званого “адаптаційного майданчика”, де будемо адаптовувати пацієнтів до цих умов. Це буде щось на зразок того, щоб ми розвивали імунітет та готували бійців до тих реалій.

Кожен день у тилових госпіталях – це своя, не менш запекла битва за життя та здоров'я тих, хто ще вчора тримав фронт. І перемога у цій битві здобувається не лише ліками та тренажерами, але й небайдужістю кожного працівника: від лікаря в операційній до адміністратора чи психолога. Лікарні стають для багатьох військових другим домом на довгі місяці, і те, яким буде їхнє повернення у цивільний світ, значною мірою залежить саме від таких медичних осередків.

Розвиток медичного закладу під час війни – це щоденний марафон, який вимагає гнучкості та вміння бачити на кілька кроків вперед. Енергетична незалежність, адаптація інфраструктури під візки та навіть створення умов, що готують організм бійця до окопів, доводять: госпіталь не просто лікує. Він комплексно готує захисників до повернення – комусь допомагає адаптуватися до цивільного життя, а когось готує до нових викликів на фронті.

Авторка, фото: Альона Гавриловська

Також ми писали про те, що на Буковині проведуть чергові ветеранські слухання.

Залишайтесь на зв’язку з Чернівцями та Буковиною! Наші сторінки у Telegram, Instagram, Facebook