Батьківство в умовах війни: про виклики, бар'єри та неформальну психологічну підтримку в чернівецькому “ТатоХаб”

Війна кардинально змінила реалії українських родин, додавши нових викликів у процес виховання дітей та збереження родинних зв'язків. Про те, чому кількість відвідувачів хабу змінилася та як фахівцям вдається надавати психологічну допомогу ветеранам у неформальній атмосфері, ми поговорили з координаторкою простору “ТатоХаб” у Чернівцях Інною Кірчик.

Перший крок часто буває найважчим, особливо коли йдеться про залучення до нової соціальної ініціативи або подолання власних упереджень щодо подібних просторів.

— Що б ви порадили чоловікам, які хочуть прийти вперше, але хвилюються або соромляться?

— Ми порадимо спробувати. Бо, знаєте, поки не спробуєш, не зрозумієш, чи це твоє, чи ні. Тому ми дуже раді усім новим чоловікам, ми їх радо зустрічаємо, ми раді і готові вислухати їх і надати їм ту підтримку, якої вони потребують.

Сучасне батьківство вимагає неабиякої стійкості, адже до щоденних турбот про родину додалися безпрецедентні зовнішні фактори.

— Які виклики сучасного батьківства ви вважаєте найпоширенішими?

— Звичайно, що зараз в умовах війни виклики зумовлені саме цим. Я вважаю, що 95% викликів зумовлені саме тим, що зараз у нас стан війни, і більше нема що додати.

Зміна суспільного контексту неминуче впливає на потреби та тривоги родин, змушуючи шукати нові точки опори.

— Чи змінилися запити чоловіків за останні роки, особливо під час війни?

— Звичайно, змінилися. Мені здається, це очевидний факт. Тобто зараз, на жаль, практично все наше життя обертається навколо цих проблем. Ми намагаємося в умовах війни знаходити якусь нашу силу, щоб зберігати і ті взаємозв'язки в сім'ях, і підтримувати ветеранів, які повертаються. Це ж дуже складний процес повернення. Тому фактично я вважаю, що зараз 95% викликів зумовлені війною.

Попри актуальність таких ініціатив, загальна ситуація в країні безпосередньо впливає на активність аудиторії проєкту та формує нові перешкоди для організаторів.

— Чи збільшилась кількість татусів, які почали приходити з початком повномасштабного вторгнення?

— Їх кількість зменшилась.

— Зменшилась? 

— Так, тому що є великий страх у багатьох чоловіків. По-перше, через мобілізацію вони не дуже хочуть ходити на заходи. Досить складно зараз зацікавлювати їх. В основному ми татусів на заходи через партнерок залучаємо. Буду щирою: коли татусь іде на якусь майстерку з дітками, це завжди більше через маму. Мама каже: “Так, ти йди трошки поспілкуйся з нашим сином, донькою, а я трошечки відпочину. І ти з користю проведеш час, і я матиму можливість зайнятися своїми справами”.

Але через мобілізацію, знову ж таки, ми бачимо, що чоловіки стали менше ходити на наші заходи. Плюс досить нелегко залучати ветеранів, тому що після повернення у них буває, звичайно, і ПТСР. І такий загальний стан, коли вони не вважають, що їм потрібна психологічна підтримка. Тому ветеранів теж буває дуже непросто залучати.

Але ми стараємося саме через неформальні заходи. Наприклад, що класно працює – це майстер-класи з вбудованою психологічною складовою. Тобто, коли татусь чи ветеран при взаємодії з дитиною щось разом роблять, а психолог з ними через таку неформальну розмову, через арт-терапію знаходить до них підхід. Такі штуки класно працюють, тому ми дуже часто в роботі з ветеранами намагаємося підключати такі моменти, щоб більше їх залучати.

Попри об'єктивні труднощі воєнного часу та бар'єри, з якими стикаються чоловіки, команда хабу продовжує шукати дієві формати роботи. Гнучкість проєкту, зокрема інтеграція психологічної допомоги у спільні творчі заняття з дітьми, доводить: навіть у найскладніші періоди існують інструменти для соціальної адаптації та зміцнення родинних стосунків. Головне у цьому процесі – зробити перший крок та дозволити собі прийняти необхідну підтримку.

Авторка: Альона Гавриловська 

Читайте також: Втеча з міста: де безкоштовно скупатися та відпочити на вихідних неподалік Чернівців