Бути голосом громади: історії гіперлокальних журналістів “Суспільне Чернівці”

Життя віддалених громад нерідко залишається поза увагою регіонального інформаційного простору, адже забезпечити постійну присутність журналістів у різних куточках області непросто. Щоб змінити цю ситуацію, Суспільне кілька років розбудовує в Україні мережу гіперлокальних кореспондентів. У 2025 році до проєкту долучилося й “Суспільне Чернівці”, сформувавши команду з трьох гіперлокальних журналістів, які працюють у громадах Буковини. Вони оперативно висвітлюють місцеві події, знаходять історії та порушують проблеми, що раніше рідко потрапляли в інформаційний простір. Як створювали цю мережу на Буковині, що вона змінила в роботі редакції та яких результатів уже вдалося досягти –у матеріалі регіональної представниці Інституту масової інформації в Чернівецькій області. 

Від Новодністровська до Конятина: як шукали гіперлокальних кореспондентів

У 2025 році команда “Суспільне Чернівці” долучилася до розбудови гіперлокальної мережі мовника. Редакція шукала трьох журналістів, які працювали б у громадах області, оперативно висвітлювали місцеві події та розповідали історії, що рідко потрапляють у поле зору регіональних медіа. Щоб знайти майбутніх гіперлокальних кореспондентів, команда організувала комунікаційні тури у шести громадах: Герці, Сокирянах, Путилі, Вижниці, Кельменцях та Новодністровську.

“Ми хотіли, щоб у нас був журналіст у Новодністровську, розташованому більш ніж за 100 кілометрів від Чернівців. Також у громаді, де проживає румунська національна спільнота (оскільки нам важливо розповідати про життя національних спільнот), й у гірській громаді – Вижниці або Путилі. Водночас ми не знали, де саме вдасться знайти людей, тому обрали більше громад для поїздок. Загалом критерії були прості: або віддалена громада, або громада, яка має свої особливості – прикордоння, гори чи національні спільноти”, – розповідає головна редакторка “Суспільне Чернівці” Алла Подлєсна. Під час комунікаційних турів редакція побачила, що жителі громад мають запит на незалежне висвітлення місцевого життя.

Головна редакторка “Суспільне Чернівці” Алла Подлєсна. Фото надане героїнею публікації

“У різних громадах люди говорили нам, що фактично єдине місце, де можна прочитати про життя міста чи села, – це сторінка місцевої ради. Але це лише одна сторона медалі, вони висвітлюють те, що вважають за потрібне.Водночас охочих працювати журналістами було небагато, адже у невеликих містах і селах, де всі всіх знають, бути критичним журналістом – непростий виклик”, – каже Алла Подлєсна.

Попри ці виклики, редакції вдалося сформувати команду гіперлокальних журналістів. До неї долучилися Ірина Шундрій із Новодністровська, Анатолій Слижук із Конятинської громади та Андрій Романцов із Новоселиці. Водночас зона їхньої роботи не обмежується лише громадами, у яких вони живуть. За словами Алли Подлєсної, Андрій Романцов також висвітлює події у Мамалигівській та Ванчиковецькій громадах, а Анатолій Слижук – у Путилі та Усть-Путилі.

На фото зліва направо: журналістка Ірина Шундрій, менеджер “Суспільне Чернівці” Сергій Мороз, головна редакторка “Суспільне Чернівці” Алла Подлєсна, журналіст Анатолій Слижук. Фото: “Суспільне Чернівці”

“Ірину та Анатолія ми знайшли під час гіперлокальних турів, Андрія пізніше. Ще коли я працювала кореспонденткою, ми часто зверталися до місцевих журналістів за порадами, адже вони краще знали специфіку своїх громад і могли підказати те, чого ми могли не помітити. Про Андрія ми ще й знімали відео, коли він був на фронті як військовослужбовець. Також я знала, що Андрій вже звільнений зі служби, тому запитали, чи цікаво йому долучитись до команди. Він погодився”, – каже головна редакторка “Суспільне Чернівці”. 

"Кардинально змінилося висвітлення життя громад"

Після появи гіперлокальних кореспондентів редакція значно розширила тематику матеріалів із громад. Якщо раніше журналісти з Чернівців фізично не могли постійно працювати у віддалених населених пунктах, то тепер редакція має людей, які щодня живуть у цих громадах і добре знають місцевий контекст.

"Кардинально змінилося висвітлення життя громад. Навіть під час планування мені завжди цікаво почути від колег, що відбувається у їхніх громадах, які процеси тривають у політиці, бізнесі, медицині, інфраструктурі, культурі чи спорті. Ми почали висвітлювати унікальні історії, адже кореспонденти знали про цікавих людей з їхніх громад", – каже головна редакторка "Суспільне Чернівці" Алла Подлєсна.

За її словами, гіперлокальні журналісти почали пропонувати теми, про які редакція раніше просто не могла дізнатися. Завдяки їм на платформах “Суспільне Чернівці” з'явилися історії про буковинця, який після десяти років заробітків у Франції повернувся до Мамалигівської громади й почав займатися вівчарством; про господарство в Рідківцях, де вирощують яблука на експорт до країн Близького Сходу (цей матеріал набрав понад 127 тисяч переглядів); а також про найменше село Новоселицької громади – Шишківці, сюжет про яке переглянули понад 46 тисяч разів. Окрім цього, на платформах “Суспільне Чернівці” виходили історії про єдиний на Буковині осередок веслування в Новодністровську, де діти тренуються навіть узимку, та про майстриню з Усть-Путили, яка зберігає традицію гуцульської писанки. 

Сюжет Андрія Романцова про господарство в Рідківцях набрав понад 127 тисяч переглядів у ютубі. Скрин: ютуб-канал “Суспільне Чернівці” 

Гіперлокальні журналісти не лише розповідають історії людей, а й порушують проблеми, які хвилюють мешканців громад. Так, Андрій Романцов висвітлював питання безпритульних тварин, реалізацію програми "Скринінг 40+" та доступ ветеранів до державних грантів. За словами Алли Подлєсної, Анатолій Слижук порушив проблему аварійного мосту в селі Самакова. Попри туристичний потенціал цієї місцевості, аварійний стан переправи ставить під загрозу сполучення для майже пів сотні жителів, які можуть опинитися відрізаними від цивілізації.

Анатолій Слижук порушив у сюжеті проблему аварійного мосту в селі Самакова. Скрин: ютуб-канал “Суспільне Чернівці” 

За словами головної редакторки, окремі матеріали мали широкий суспільний резонанс і практичні наслідки. Одним із найрезонансніших матеріалів стало інтерв'ю журналістки Ірини Шундрій із військовослужбовцем Ігорем Нажигою про проблеми, із якими стикаються українські військові в армії. А короткі відео з Ігорем на ютубі набрали по більш ніж мільйон переглядів: “70 000 гривень – на першій лінії?” та “У підрозділі є людина з розумовою відсталістю”: чому командир роти називає ВЛК проблемою”.

Інтерв'ю Ірини Шундрій із військовослужбовцем Ігорем Нажигою про проблеми з якими стикаються українські військові в армії. Скрин: ютуб-канал “Суспільне Чернівці” 

За словами Алли Подлєсної, після публікації інтерв'ю з Ігорем Нажигою вдалося вирішити одну з озвучених проблем. Ігор розповів редакції, що через розголос у його підрозділі усунули затримки з виплатами, і військові, які місяцями чекали на кошти, нарешті їх отримали.  Ще одним прикладом стала публікація Андрія Романцова про мешканців вулиці Енергетичної у Новоселиці, які роками чекають на ремонт дороги через те, що зараз вантажівки їдуть гравійною дорогою і здіймають пил над їхніми будинками. Водночас Анатолій Слижук розповів про відкриття дитячого садка у віддаленому селі Конятинської громади. До цього місцевим батькам доводилося долати десять кілометрів, щоб відвести дітей до найближчого садочка. 

За словами Алли Подлєсної, редакція продовжує стежити за темами після їх публікації. Так, щодо ремонту вулиці Енергетичної вже є попередні домовленості, тоді як аварійний міст у Самаковій досі не відремонтували. Водночас, каже вона, головне завдання гіперлокальних журналістів – порушувати проблеми громад і привертати до них увагу, адже навіть якщо їх не вдається вирішити одразу, вони залишаються в полі суспільної уваги.

Журналістка Ірина Шундрій: “Постійно пульсує в голові: що знімати наступним?”

Майже рік тому до гіперлокальних кореспондентів “Суспільне Чернівці” долучилася журналістка з Новодністровська Ірина Шундрій. До цього вона понад десять років працювала в місцевому медіа, тому рішення приєднатися до Суспільного далося їй не одразу. Спершу Ірина прийшла лише на навчання, після його завершення отримала пропозицію стати частиною команди Суспільного, однак вагалася.

“Це була певна зміна діяльності. Було багато невідомого, а разом із ним – сумнівів і страху. До того ж мені подобалася робота в місцевому медіа. Але саме колеги підтримали мене і, можна сказати, "благословили" у новий світ Суспільного”, – розповідає Ірина Шундрій. Сьогодні вона поєднує роботу гіперлокальної кореспондентки із роботою в місцевій телерадіокомпанії “На своїй хвилі”. Ба більше, колеги допомагали їй організовувати перші зйомки для Суспільного, адже на початку було непросто впоратися з новою технікою. 

За словами журналістки, робота для Суспільного суттєво відрізняється від роботи в локальному медіа. Якщо місцеві редакції переважно висвітлюють щоденні події громади, то для регіональної аудиторії потрібні історії, які мають ширший суспільний інтерес. “Великі розгорнуті сюжети, які я роблю для Суспільного, напевно, ніколи не з’явилися б у локальному медіа. Але робота на місцевих заходах допомагає залишатися в центрі життя громади, знайомитися з людьми й знаходити героїв для майбутніх матеріалів”, – каже вона.

Гіперлокальна кореспондентка “Суспільне Чернівці” Ірина Шундрій. Фото надане героїнею публікації

Пошук тем, зізнається Ірина, і досі залишається для неї найбільшим професійним викликом.  “Постійно пульсує в голові: що знімати наступним? Які ідеї? Зайде чи не зайде? Буде відгук у глядачів чи ні? Локатори постійно увімкнені на пошук”, – ділиться вона. Спочатку журналістка самостійно шукала героїв і навіть публікувала оголошення. Згодом люди почали звертатися самі, однак домовленості про зйомки не завжди завершуються готовим сюжетом.

“Часто домовляєшся з героєм місяцями, а зйомки з різних причин переносяться або взагалі зриваються. А буває навпаки – за два дні доводиться знімати одразу три сюжети”. Не менш складним виявилося й опанування стандартів Суспільного. Окрім цього, Ірина самостійно знімає відео, записує звук, фотографує та начитує закадровий текст. За її словами, найкращий спосіб удосконалювати професійні навички – якомога більше практикуватися, а перфекціонізм не повинен ставати на заваді роботі, адже без помилок неможливо здобути досвід.

Найбільше, каже Ірина, її тішить, коли сюжети допомагають героям відчути підтримку людей.

Так сталося після матеріалу про волонтерів, які шиють адаптивний одяг для військових. Після його виходу вони отримали десятки теплих повідомлень від глядачів. “Я бачила їхні очі після виходу сюжету. Для людей, які щодня займаються важкою волонтерською працею, дуже важливо відчути, що суспільство бачить і цінує їхню роботу”, – розповідає журналістка.

Після виходу сюжету про волонтерів, які шиють адаптивний одяг для військових, герої отримали десятки теплих повідомлень від глядачів. Скрин: ютуб-канал “Суспільне Чернівці” 

Ще один матеріал Ірини Шундрій – про фермерку, яка тримає чотирьох корів, виготовляє копчену бринзу та займається зумбою – лише за кілька днів набрав понад 400 тисяч переглядів у Facebook та Instagram. Після виходу сюжету жінка отримала десятки замовлень на свою продукцію й почала активно розвивати власні сторінки у соціальних мережах. Однією з найрезонансніших робіт журналістки стало інтерв'ю з військовослужбовцем Ігорем Нажигою. Публікація привернула увагу до порушених ним проблем, частину з яких згодом вдалося розв'язати. Водночас для самого військового розголос мав і непрості наслідки.  Ірина каже, що саме гіперлокальна мережа допомагає знаходити історії, які без постійної присутності журналіста в громаді могли б так і залишитися поза увагою широкої аудиторії. За її словами, концепція “Стань голосом громади”, з якою редакція розпочинала пошук гіперлокальних кореспондентів, стала для неї орієнтиром у роботі. Усвідомлюючи відповідальність цієї ролі, вона продовжує навчатися, шукати нових героїв і теми для матеріалів. 

Журналіст Андрій Романцов: “Найважче – знайти історію, про яку ще ніхто не розповідав”

До команди гіперлокальних кореспондентів “Суспільне Чернівці” Андрій Романцов долучився на початку 2026 року. До цього він служив у війську, а після звільнення намагався відновити роботу місцевого медіа. Втім, через кризу рекламного ринку зробити це виявилося майже неможливо. Рішення приєднатися до Суспільного стало для нього швидким.

“За кілька днів до нового року я звільнився з останньої роботи, і того ж тижня мені зателефонували із Суспільного і запитали, чи не можу когось порадити для роботи в Новоселицькій та сусідніх громадах. Я скромно порадив себе”, – усміхається журналіст. За словами Андрія, найбільший виклик у роботі гіперлокального кореспондента – знаходити історії, яких ще ніхто не розповідав.

Гіперлокальний кореспондент “Суспільне Чернівці” Андрій Романцов. Фото: Альони Чорної

“Із подіями в сільських громадах нині доволі сутужно. Тому найбільше часу займає пошук цікавих людей і тем. Це непросто, але знання району допомагає. Навіть зараз відкриваю для себе чимало такого, про що раніше не знав”, – каже журналіст. Ще одним викликом для Андрія стало опанування відеоформату. До роботи в гіперлокальній мережі він переважно писав тексти та фотографував, тому найбільше труднощів спочатку викликала начитка закадрового тексту. Водночас, за його словами, із цим викликом вдалося впоратися. 

Серед найпомітніших робіт Андрія – матеріали про наслідки негоди в селі Путрине, проблему безпритульних тварин, пил від руху вантажівок у Новоселиці та історія Шишківців– села, де сьогодні проживає менш як пів сотні людей. У цих сюжетах журналіст не лише розповідає історії людей, а й звертає увагу на проблеми, які роками залишаються невирішеними. За словами Андрія Романцова, після матеріалу про зруйнований міст у Путриному питання відбудови знову стало предметом обговорення, хоча оцінювати це як власну заслугу він не береться. “Навряд чи можна сказати, що якась із публікацій докорінно змінила ситуацію. Але якщо після сюжету до проблеми знову повертаються, значить, свою роботу ми зробили”, – говорить журналіст.

Репортаж про наслідки негоди в селі Путрине привернув увагу до проблеми зруйнованого мосту. Скрин: ютуб-канал “Суспільне Чернівці” 

На думку Андрія, саме гіперлокальна журналістика допомагає побачити життя громад, яке часто залишається поза увагою великих медіа. “Більшість центральних і навіть регіональних медіа мало цікавляться життям невеликих громад. А саме там відбуваються історії, які є важливими для людей. І хто, як не гіперлокальний кореспондент, може їх помітити й розповісти”, – резюмує він.

Журналіст Анатолій Слижук: “Для мешканців віддалених сіл поява сюжету – можливість бути почутими”

До команди “Суспільне Чернівці” Анатолій Слижук долучився у жовтні 2025 року. Він також працює педагогом, каже, що обидві професії об'єднує найважливіше – постійне спілкування з людьми. Медійник висвітлює життя гірської частини Буковини, де громади розташовані далеко від обласного центру, а частина населених пунктів залишається важкодоступною. “Саме тому роль гіперлокального кореспондента тут особливо важлива. Моє завдання – не лише повідомляти про події, а й показувати реальне життя людей, їхні проблеми, досягнення, традиції та виклики, з якими вони стикаються щодня”, – говорить Анатолій.

Гіперлокальний кореспондент “Суспільне Чернівці” Анатолій Слижук. Фото надане героєм публікації

За його словами, теми найчастіше підказують самі мешканці громад. Також він постійно спілкується з представниками місцевої влади, освітянами, медиками, волонтерами та стежить за подіями у віддалених селах. Серед матеріалів Анатолія – історії, які показують повсякденне життя гірських громад. Зокрема, він розповідав про дорожниць Путильського райавтодору, які ще до світанку долають кілька кілометрів пішки, щоб посипати гірські дороги піщано-сольовою сумішшю та забезпечити безпечний проїзд. Через такі історії журналіст показує людей, чия щоденна праця часто залишається непомітною для широкої аудиторії. Також медійнику запам’яталися матеріали про стан доріг і мостів у гірських громадах. Такі сюжети, каже він, допомагають привертати увагу до проблем, які безпосередньо впливають на безпеку та повсякденне життя людей. Також у співавторстві з колегами Анатолій працював над матеріалом про майбутнє пологових відділень у районних лікарнях Буковини. У ньому журналісти пояснили, як зміни державних вимог можуть позначитися на доступності медичної допомоги для жителів громад. 

У співавторстві з колегами Анатолій Слижук підготував матеріал про майбутнє пологових відділень у районних лікарнях Буковини. Скрин: ютуб-канал “Суспільне Чернівці” 

Важливою частиною своєї роботи Анатолій вважає й історії про людей, які зберігають культурну спадщину Буковини. Серед таких – сюжети про майстрів писанкарства, які передають традиційне ремесло наступним поколінням. “Для багатьох жителів віддалених сіл поява сюжету на Суспільному стає можливістю бути почутими, розповісти про свої потреби, успіхи та ініціативи. 

Часто саме завдяки розголосу вдається привернути увагу до питань, які роками залишалися поза увагою”, – каже Анатолій Слижук. Найскладнішим у роботі журналіст називає необхідність оперативно реагувати на події, водночас зберігаючи високі стандарти журналістики.  Анатолій каже, що саме гіперлокальна мережа дозволяє показати життя Буковини у всьому його різноманітті – не лише через великі міста, а й через історії невеликих громад. “Особливо цінно, що навіть мешканці найвіддаленіших гірських сіл можуть розповісти свою історію на всю область і країну. Саме в цьому я бачу головну місію гіперлокальної журналістики – бути поруч із людьми та давати голос кожній громаді”, – резюмує медійник.

Альона Чорна, регіональна представниця Інституту масової інформації в Чернівецькій області