Нещодавно викладач курсів рятувальної та спеціальної підготовки Національного університету цивільного захисту України Валентин Сипавін повернувся зі сполучених Штатів Америки, де у складі міжнародної експедиції брав участь у сходженні на найвищу гірську вершину Північної Америки – Мак-Кінлі, висота якої 6194 метри.
Гора знаходиться на Алясці, всього у 100 км від північного кола, і є найпівнічнішим у світі «шеститисячником», - повідомляється на офіційному сайті Університету. Ці фактори обумовлюють дуже суворий клімат – арктичні повітряні маси приносять багато опадів у вигляді снігу та дуже сильних штормів.
При цьому температура повітря опускається до -35 градусів за Цельсієм. Саме в таких умовах довелось робити сходження альпіністам з міжнародної експедиції. Зі слів Валентина Сипавіна, декілька разів під час штормів навіть спеціальний вітростійкий високогірний намет мав всі шанси поламатись та розірватись.
І це при тому, що тактика організації бівуаків на Мак-Кінлі така: навколо намету будують високу стіну зі снігових цеглин. Сніг під впливом вітру стає дуже твердий, й цеглини необхідно випилювати звичайною пилою. Але інколи вітер стихає, і на сонці стає дуже приємно.
Ще однією особливістю району є повна відсутність темряви: сонце заходить приблизно у 23.30. Навіть о другій години ночі тут дуже світло. Протягом усього сходження не потрібні ліхтарі.
Взагалі, район гори – це великі території надпотужних льодовиків. Деякі тріщини досягають глибини понад 70 метрів! Саме тому рух на маршруті завжди зі страховкою обов’язковий.
Але технічно складна частина маршруту починається з висоти 4400 метрів. Це вже та висота, на якій організм відчуває брак кисню. При неналежній акліматизації або перевтомі за декілька годин може розвинутись гірська хвороба.
Штурмовий табір знаходився на висоті 5200 метрів. Експедиції довелось тут очікувати погоду 2 дні. Це були найскладніші дні – вийти з намету було дуже важко. Дуже сильний вітер та сніг не давали відійти від намету більше ніж на 10 метрів – потім вже легко загубитись на безкрайніх снігових полях.
На третій день зранку була якась надія на погоду – сонце пробивалось крізь хмари. Одразу було прийняте рішення робити спробу штурму. Але під час сходження на вершину погода різко змінилась на гіршу. Сильний вітер та сніг перетворили сходження на боротьбу за життя. Від дихання на обличчі з’являлись бурульки, ноги мерзли навіть у спеціальних черевиках, призначених для сходження на вершини вище 8000 метрів.
Декілька разів група губила усі орієнтири на маршруті. Залишали лижні палки у якості орієнтирів для повернення. І ось, нарешті, - вершина! Декілька фотографій - і пальці на руках вже нічого не відчувають. Вітер ураганний. Необхідно поспішати вниз.
Повернення було не легким. У наметі одному з учасників команді стало зле – різко почався розвиватись набряк легенів. Велика купа пігулок на ніч - і зранку спуск як можна нижче.
Але все закінчилось добре.
Місцеві рейнджери були дуже здивовані сходженню у таких складних умовах. Чотири дні до і три дні після нашої експедиції сходжень на вершину не було.
