Друга світова & "братня" гібридна: українці поміж двох воєн

Вже більше трьох років ситуація в Україні «на слуху» у міжнародної спільноти, і, на жаль, події, що призвели до такого розголосу, зовсім не із приємних.

Збройна агресія на Сході, ідеологічна війна у свідомості псевдобратських народів, протистояння їх інтересів заперечила можливість приязних стосунків між Україною та Росією. Історія, все-таки, річ циклічна. Майже століття тому Радянський Союз, до складу якого входила сучасна Україна, брав участь у Другій світовій війні проти Третього Рейху. Сьогодні триває невизнана та офіційно непроголошена війна між Росією та Україною. На момент, коли СРСР долучився до воєнного конфлікту, цьому наддержавному утворенню було 22 роки; коли почалось вторгнення Росії в Україну, наша держава була на 23-му році своєї незалежності. Годі говорити вже й про політичні фігури – у інтерв’ю виданню «Der Spiеgel» політолог Збіґнєв Бжезінський назвав Володимира Путіна «Гітлером сьогодення», і це не поодинока думка про схожість президента РФ з фюрером. Повторюються числа, персоналії, слова: промова Путіна після анексії Криму із точністю до коми повторює сенс висловлювання із «Mein Kampf» Гітлера.

Лячно стає від такої подібності, адже ми не знаємо, чим закінчиться протистояння на Сході в майбутньому, проте добре усвідомлюємо, якими втратами та зусиллями дісталася нам перемога у Другій світовій. Маємо розуміти також те, що не варто геть чисто проводити паралелі між подіями 1940-их років і теперішніми. Сучасну війну називають гібридною, вона добряче б’є по всіх фронтах – ідеологічному, політичному, економічному, втягує у це релігію та безпосередньо виражається у збройному протистоянні, де по різні сторони фронтів внуки-правнуки тих, хто колись разом із українцями захищали свою територіальну цілісність, а тепер обернулися іншим боком до нашого народу. Мабуть у цьому росіяни не мають нічого спільного з ветеранами Великої Вітчизняної війни, котрі пліч-о-пліч з українцями боролися проти нацизму, намагаючись відстояти свою ідею, а не «ідею свого президента». Тепер у ході гібридної війни боротьба ведеться, ніби із заплющеними очима. Під своє крило та за недосоюзників Росія взяла самопроголошені «ДНР» і «ЛНР», яким регулярно направляє «гуманітарні конвої», заради добробуту яких ввела війська на територію України. Та невже може існувати добробут у неіснуючих республіках? За які примари «бореться» Росія?

Фраза «братній народ» по відношенню до України та Росії мов крізь землю провалилося із нашого лексикону. Разом із тим, відносини країн-сусідів давно вийшли за рамки вияснення стосунків між двома країнами, це стало болючим питанням для всього світу, який після вторгнення російських військ в Україну та розгортання агресії зі сторони Росії став поділеним між тими державами і лідерами, що поважають міжнародне право, і тими, хто його зневажає. Росія продовжує заявляти, що поважає і навіть рятує міжнародне право, у той час як її лідер своїми злочинами напрацював на вирок міжнародного трибуналу. Українські вояки продовжують стояти на лінії вогню за сувернітет держави, при цьому мовчки благаючи про допомогу і підтримку, бо ж де впевненість, що російський апетит розігрався тільки щодо українських земель? Світ стривожений, світу болить від всіх цих подій, але кров ллється на українських землях. Державна рана не заживає від того, що щодня гинуть наші земляки, щодня вояки стріляють на Сході, даючи відсіч справжнісінькому ворогу в неоголошеній війні.

Друга світова тривала шість років. З моменту російського вторгнення в Україну минуло вже три. Історія, все-таки, річ циклічна, однак сподіваюся, вона не любить повторів. Протистояння надто оголило всі болючі місця України та світу, тому віримо, що цивілізованому ХХІ сторіччі всі конфлікти можна вирішити швидше і з меншими втратами, аніж це було колись.