Захищати навіть ціною власного життя - Артур Шкроб про будні буковинських патрульних

Люди дуже суперечливі істоти, і це непереборно є в нашій природі. Коли нам добре, то весь світ має зачекати, щоб ми насолодилися моментом. Коли ми сумуємо, то закриваємося у своєму внутрішньому світі як у мушлі, щоб перечекати, коли такий стан минеться. Ми буваємо добрими, щирими, толерантними, але водночас часто проявляємо упередженість, егоїзм, кривимо душею і сприймаємо бажане за реальне. Всім знайоме таке?!

Та трапляються зовсім неочікувані життєві обставини, коли нам терміново потрібна допомога, і ми, попри будь-які ще вчорашні упередження, набираємо номер "102". І ось тут вимальовується та межа, яку ми переступаємо у пошуках порятунку і опиняємося у світі тих, хто обов’язково приїде на виклик, бо така проста, буденна, нелегка робота поліцейського. Редакція 0372.ua вирішила з’ясувати реалії роботи правоохоронців, яких ми щоденно зустрічаємо на вулицях Чернівців. Вибір на користь патрульних є очевидним - вони, зазвичай, перші приїжджають на місце події. З іншого боку, саме вони потрапляють у поле зору найпершими, коли йдеться про нову поліцію, громадський порядок, безпечний простір.

Серію репортажів про патрульних наша кореспондентка розпочинає інтерв’ю з людиною, яка очолює Управління патрульної поліції Чернівецької області - Артуром Шкробом. Артур Олександрович Шкроб керує чернівецьким підрозділом з січня 2018 року. Наші читачі можуть знайти низку матеріалів про начальника буковинських патрульних, і звісно ж вони різного формату - від буденних коментарів з приводу ситуацій на дорогах краю до провокативних репортажів про вимогу здачі тесту на вміст наркотичних речовин та злочинні накази підлеглим. Така цікавість до особи Артура Шкроба засвідчує зміну формату роботи поліції - вона стає відкритішою та ближчою пересічним буковинцям, якими б не були для цього інформаційні приводи. Тому представляємо Вашій увазі розмову з головним "копом" Чернівецької області, яка, сподіваємося, дасть ще більше інформації до роздумів і власних висновків, чим живе патрульна поліція сьогодні.

Довіра лежить в основі роботи патрульного, але її потрібно заслужити і ми над цим працюємо щодня

Журналістів завжди цікавить рівень "доступності" та якість комунікації із керівництвом тієї, чи іншої структури. Особливо, якщо це правоохоронні органи. Що для Вас значить відкритість поліції?

Бути закритим у спілкуванні - значить бути невпевненим у собі, своїх діях, прорахунках чи досягненнях. Для керівника, який прагне об’єктивного ставлення до своїх підлеглих з боку громадян, неприпустимо говорити стандартну фразу "Nocomments". Коли я почав працювати на керівних посадах у поліції спочатку у Кривому Розі, потім Чернівцях, для мене важливо було не тільки формувати особовий склад, працювати над створенням відповідних умов роботи, а й налагодити якісний діалог з громадськістю. Якщо поліція стає відкритою і ближчою до людей, вона стає зрозумілою, зникає багато упереджень, можливих звинувачень у корупційній складові, приховуванні якоїсь інформації. Якщо людина розуміє, що саме робить поліцейський, які його повноваження, головні завдання - відбуваєтьсяформування довіри. На основі довірливих взаємовідносин можна будувати конструктивний діалог. І з цього моменту починається найголовніше - взаємна довіра і діалог між звичайними громадянами і поліцейськими, які несуть службу, зміцнюють правову державу і бажання не порушувати закон.Патрульний щодня виходить на роботу, щоб служити і захищати. Вдома він чийсь батько, син, чоловік, або ж дочка чи мати - так само, як і кожен пересічний буковинець. Але одягаючи форму, поліцейський зобов’язується захищати людей навіть ціною свого життя, не зважаючи на те, чи добре до нього ставляться громадяни, чи ні. Якщо один якийсь поліцейський виявився "перевертнем" у погонах, то не можна цим випадком оцінювати всіх інших правоохоронців, що чесно роблять свою роботу. Тут немає сенсації - це банальний людський фактор, таким людям не місце у поліції. Натомість потрібно брати до уваги те, що патрульна поліція - це та структура, яка формувалася у складних умовах та обставинах. Попри те, за кілька років вона зміцніла, до її лав долучилися ті люди, які були абсолютно новими у цій сфері, без міліцейського минулого, тому не варто на всіх накладати кліше старої системи. Прорахунки є у будь-якій роботі, але якщо не будеш в чомусь помилятися - не зможеш досягнути прогресу. Ми далеко не ідеальні, але щодня працюємо над своїми помилками і стаємо кращими. Причому це відбувається, у першу чергу, завдяки громадянам, бо їх думку ми поважаємо і шануємо.

Служити і захищати - це не просто завдання, а спосіб життя

Артуре Олександровичу, що Вас особисто мотивувало стати поліцейським? Чи не шкодуєте про зроблений вибір?

Дам спершу відповідь на друге питання - однозначно не шкодую. Це було абсолютно свідомо, причому я не розриваюся між роботою і хобі - бо для мене це одне й теж. Коли я навчався у школі, не елітній, а звичайній сільській, то мріяв стати детективом або військовим. По закінченні школи (до речі з відзнакою) вступив до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого у Харкові на спеціальність "Право", який успішно закінчив. Також маю два магістерських дипломи, бо паралельно навчався на освітній програмі "Медіа-право". Зізнаюся, що під час навчання обожнював криміналістику, був надзвичайно крутий викладач і з дитинства в мене через любов до детективів сформувалася тяга до слідчої справи. Після магістратури допомагав батькам з власною справою, паралельно підшуковуючи роботу. В той час якраз почався набір до лав патрульної поліції, причому мій один викладач правильно сказав, що для того, щоб стати хорошим слідчим, треба пройти шлях від звичайного поліцейського, щоб мотивуватися не теорією, а набутим практичним досвідом. Крім того, я про це мало кому розповідаю, але піти у патрульні мене підштовхнула ще трагічна ДТП, в якій загинув мій друг. Зразу ж на наступний день після аварії я подав документи у патрульну поліцію. Ось так я поєднав життя з поліцією. І я люблю свою роботу! Наразі також навчаюся в ад’юнктурі - аналог аспірантури для вищих військових навчальних закладів. Часу на наукові пошуки залишається мало після робочого дня, але науковий ступінь здобувати планую.

Як до Вашого вибору поставилися вдома?

Мені пощастило з батьками, бо вони мене в принципі у всьому підтримують. Спочатку мама дуже хвилювалася, бо це ж поліція - тут ризикуєш життям щодня, доливали масла у вогонь постійні інформаційні приводи про стрілянину, вибухи та війну на Сході України. Але поступово вона звиклася з думкою, що її син - патрульний. Мама постійно хвилюється, це нормально, проте мій вибір поважає. До речі, мій молодший брат теж вирішив стати людиною у формі - військовим, зараз поки ще навчається. До його вибору батьки вже якось спокійніше поставилися. В нас з братом різниця у віці 7 років, тому я не бачив по суті як він дорослішав, але зараз у нас дуже тісні відносини. І спільні інтереси, і вибір професії цьому ще більше сприяють.

Яким Ви бачите ідеального поліцейського? І що для досягнення ідеалу треба робити?

Ідеальних поліцейських не буває, звісно, але вдосконалюватися потрібно завжди і всюди. Я б хотів, щоб в Україні до патрульних ставилися не гірше, ніж до поліцейських у тих державах, де громадяни їм щодня дякують за службу, коли зустрічаються з ними на вулицях. Людина, що носить форму та погони, має викликати довіру і повагу населення. Ми захищаємо законослухняних громадян від порушників та злочинців, забезпечуємо порядок та безпеку - це головні завдання поліцейських. Якщо ми виконуємо добре свою роботу, то рівень довіри зростатиме. Поліцейський - це щит, який не дозволяє, щоб виникали безлади, хаос. І навіть якщо інколи комусь здається, що під час якихось громадських акцій чи протестів ми на чиємусь конкретному боці, це хибне враження. Часом людей потрібно захищати від самих себе і не допустити зробити їм неправильний крок. Патрульний - це звичайна людина, яка любить ремонтувати автомобіль, рибалити чи займатися боксом у вільний час. Але коли ми одягаємо форму, ми беремо на свої плечі весь тягар відповідальності перед суспільством і несемо його, добре усвідомлюючи наслідки і небезпеки під час виконання службових обов’язків.

Патрульний має бути сильний духом, тілом та інтелектом

Для вдосконалення є багато шляхів. До прикладу, в Управлінні часто проводяться різноманітні навчання, запрошуються лектори не лише з України, в рамках міжнародних проектів відбуваються тренінги, тому здобути знання та освоїти новітні поліцейські практики можливо. Як на мене, патрульний має бути добре обізнаним не тільки у сфері законодавства, він має бути інтелектуалом, розвиватися фізично і культурно, у гармонії з громадою, яку він захищає. І коли йдеш по вулиці й чуєш, як дитина вітається з тобою і каже мамі: "Дивись-дивись, це ж поліцейський!" - тоді переконуєшся, що працювати потрібно максимально добре, бо ти також захищаєш майбутнє покоління.

Розкажіть про ініціативи, які вдалося реалізувати у Чернівцях? І як просувається справа з поліцейськими офіцерами громади?

Ініціатив насправді багато, говорити про них можна довго. Про одну розкажу трохи детальніше. В Україні діє програма "Тонка синя лінія", яка має на меті соціальну підтримку поліцейських. Це коли різні заклади соціальної інфраструктури надають певні знижки на товари чи послуги працівникам поліції при пред’явленні дисконтних карт. Причому головна ідея полягає у тому, що заклад, який долучився до програми, погоджується з трьома тезами: "я люблю свою державу, землю", "я дотримуюся закону" і "я поважаю патрульну поліцію". Це не означає, що між тими, хто підтримує "тонку синю лінію" і патрульними є якісь стосунки. Це виключно їхнє бажання у такий спосіб висловити подяку людям у формі. Нам вдалося реалізувати цю ініціативу у Чернівцях, також вона діє у Києві, Рівному, Івано-Франківську, Дніпрі та інших обласних центрах. Чернівецькі патрульні можуть скористатися дисконтною карткою у торгівельних мережах, кав’ярнях, барбершопах, кінотеатрах чи інших закладах по всіх містах, які долучилися до цієї ініціативи. І мати вивіску "Синя лінія" у своєму закладі - почесна справа.

Що ж стосується проекту "Поліцейський офіцер громади" - це надзвичайно важлива ініціатива. Її головна мета полягає у можливості кожної територіальної громади отримати власного полісмена. Його перевага у тому, що він постійно перебуватиме в межах своєї тергромади і дбатиме про безпеку саме її мешканців. Припустимо, у певній територіальній громаді є хлопець чи дівчина, які користуються довірою і підтримкою мешканців населеного пункту. Люди обирають таку людину, вона проходить навчання у лавах поліції і потім вже повертається до територіальної громади, щоб нести службу як поліцейський офіцер. До кінця 2020 року цим проектом планують охопити всю територію України, нещодавно його, наприклад, запустили у Хмельницьку. У Чернівецькій області для реалізації такого проекту проводиться підготовка, але складний процес, тому що потрібно скоординувати діяльність різних рівнів влади. ОТГ має створити умови для такого офіцера. Робота в цьому ключі ведеться, можу запевнити. Переконаний, що даний проект найближчим часом охопить всю державу. Я сподіваюся на швидке запровадження і роботу офіцерів громади на території Чернівецької області. Причому хочу запевнити, що такі поліцейські матимуть повну підтримку підрозділу патрульної поліції області і особисто мою як керівника, а також сприяння з боку Департаменту патрульної поліції України.

Нарешті, що для Вас є визначальним у людях?

У людських стосунках визначальним для мене є чесність і людяність. Коли ти відкритий до інших, то не чекаєш ножа у спину. Я не досконалий, так само, як не досконалі всі інші, але прагнути стати кращим і бути ним варте поваги. На роботі я ціную професіоналізм. Вірю в те, що роблю і в мене дуже багато колег-однодумців. Просто я частіше про це говорю, бо посада зобов’язує, а вони про це розповідають менше, проте більше доводять у процесі несення служби. Знаєте, я страшенно люблю читати, особливо детективи чи історичні твори. Мене завжди захоплювали історичні нариси про спартанців. Вони були дисципліновані, безстрашні, неймовірно сильні і майже непереможні воїни світу. Вони були ефективними у військовій стратегії тому, що тримали свої щити міцно і якщо опускали, то страждали ті, що позаду. В сучасному світі уявлення про воїнів трохи змінилися, але спартанський дух не зник. Він присутній у чоловіках і жінках, які працюють у патрульній поліції.

До тексу інтерв’ю, направду, не ввійшло ще багато інформації, якою наш співрозмовник поділився. Але це не тому, що ми не хочемо її розповісти, ми залишимо для наших читачів ще багато цікавого і важливого для подальших матеріалів. Зрештою, Артур Шкроб - це той керівник, двері якого відкриті для тих, хто стукає і прагне отримати відповідь. Ми в цьому переконалися!

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що житель Черкащини проник до будинку буковинки та викрав гроші. Прочитати про це можна ТУТ.

Завантажуйте наш мобільний додаток для App Store або Google Play, а також слідкуйте за життям міста у соціальних мережах - Facebook, Instagram та Telegram.