"Звичні речі здаються розкішшю": розповідь чернівецького журналіста Олега Тудана про перебіг страшної хвороби (відео)

Журналіст ТСН Олег Тудан потребує понад мільйон гривень на імунотерапію. У нього – рак стравоходу. Зараз стався рецидив із сильним больовим синдромом.

Чернівецька екскурсоводка Людмила Рогова організовує екскурсію містом, аби зібрати кошти на лікування журналіста Олега Тудана. Про це вона написала на своїй сторінці у Фейсбуці. Благодійна екскурсія відбудеться 23 липня. Її вартість 100 гривень. Усі кошти підуть на лікування.

"Біль фізична, настільки сильна, що єдине чого хочеш – аби вона нарешті припинилась, без різниці яким чином і якою ціною.

Уперше я відчув це навесні 2017-го року – коли якимось чином мені вистачило сил самотужки приїхати на МРТ легень в приватну клініку за кермом власного авто, а вже звідти в обласну лікарню мене везли напівживого лікарі. До того моменту я вже не спав понад тиждень – сильні болі в спині просто зводили з розуму, і ніщо не допомагало їх зменшити. Вже пізніше, коли мене перевели в Інститут Раку та поставили діагноз – рак нижньої третини стравоходу та перфорація стравоходу – біль став моїм постійним супутником. Поки лікарі збирали консиліуми і радились, як мене лікувати, мене з розуму зводив біль в спині. Особливо сильним він ставав надвечір кожного дня. Попри солідну дозу знеболювального, спина починала боліти, як тільки медсестри закінчували свій обхід.

Через сильний, просто пекельний біль я не міг спати, не міг сидіти, не міг лежати – просто змінював позу щохвилини і чекав, поки настане ранок. Лише тоді, десь годині о шостій, біль потрохи відступав, і лиш я збирався хоч трохи зімкнути очі, починався обхід та медичні процедури. Таким чином я прожив два місяці, аж поки мені не зробили операцію, вирізавши чималий шмат мене разом з пухлиною. Потім прийшов інший біль, післяопераційний, не менш сильний, місцями більш неприємний, але він ніс надію, що усе позаду, що те, що не вбило, зробить тебе сильнішим.

Насправді, ні. Сильнішим я не став точно. А от біль, програвши тоді, тріумфально повернувся через три роки. І точно як тоді – нічого не може його зменшити, звужуючи список у грі "Заради чого тобі лишатись живим?" до одного пункту: "Заради того, аби біль пішов".

На початку цього року в мене діагностували рецидив – новоутворення навколо черевного стовпа, яке лікарі не схиляються оперувати, натомість цілий місяць радіотерапії та "хімії" зупинив ріст, але не зменшив розмір самого новоутворення. Насправді, спина ж почала боліти ще навесні минулого року. Біль невпинно, але потрохи переходив з розряду "маленької неприємності" в "постійну докучливу проблему". Спочатку допомагали звичайні знеболювальні, щоправда, недовго. Взимку впоратись з болями допомагав рецептурний препарат "Налбуфін" – зрештою, організм звик і до нього. Коли кількість уколів сягнула 10 на добу (за "норми" 1 раз не більше трьох днів поспіль), довелось перейти на "Трамадол".

Біль, щоправда, легшим майже не став.

Оскільки усі обстеження неодноразово показували, що спина "чиста", лікарі в більшості схиляються до того, що новоутворення тисне на нервові закінчення в спині, змушуючи спину боліти так сильно. З одного боку, відсутність новоутворень в спині – хороший знак, з іншого, єдиний спосіб поки що жити далі – це постійно знеболюватись.

Отже, постійно знеболюватись – це кожні три години, за розкладом, суворішим за армійський, приймати вищезазначені медикаменти. Забув – готуйся до шаленого приступу болю. Трохи просрочив, на годину, на пів – готуйся до шаленого приступу болю. Прокидаєшся зранку – від шаленого болю в спині. Надолужуєш те, що не прийняв вночі і чекаєш, поки перестане боліти хоч трохи. Лише тоді можеш встати. І лиш тільки спробуй забути про наступне приймання ліків – готуйся до приступу болю.

Окрім постійного болю, трамадол приносить в життя ще й купу своїх "побічних". Постійно хочеться спати: з часом тримати себе бадьорим стає дедалі важче. Засинаєш сидячи на стільці. Засинаєш сидячи в кріслі авто. Стоячи в душі. Варто дістатись дивану – засинаєш майже миттєво. Втрачається гострота думок, майже одразу. Сформулювати складне речення чи висловити думку стає складним викликом. Фізична витривалість – на нулі. Задишка від "прогулянки" в 10 метрів зі спальні на кухню. Вийти в магазин – неабиякий челендж. Прогулянка перед сном – відмовити, краще одразу сон. Все це, як густе тісто, скочується в постійну сонну апатію – проте лиш до того моменту, як знову не заболить спина. От тоді повертається бадьорість.

Багато чого під час такого режиму життя, звісно, змінюється. Сама якість життя в рази падає. Речі, які раніше здавались непомітними та необов’язковими – або взагалі не помічались – тепер здаються невимовною розкішшю. Те, чого не можу собі дозволити зараз – втратою, яку вже не повернеш. Події в житті країни, масштабні та бентежні, ті, від яких залежить життя усіх нас і які завжди були в центрі уваги, як журналіста – тепер відійшли кудись на задні плани, особливо коли новий спазм прокочується м’язами від плечей до нирок.

Постійно згадується прислів’я: "Якщо у кішки болить зуб, наступіть їй на хвіст – і вона точно забуде про зубний біль". Постійно доводиться відганяти його від себе, хоч воно і крутиться в голові. Як і невесела гра: у проміжках між спазмами нервово шукаєш, а що саме тебе стримує та примушує терпіти оці болі постійно? Цей список поволі, але все ж зменшується. І тепер єдине, що варто – втримати хоча б те, що в цьому списку залишилось зараз", – розповідає Олег Тудан у дописі на сайті ТСН.

Допоможемо врятувати людину!

Реквізити для допомоги: 5167 9856 6001 5389 – картка ПриватБанку.

Читайте також: За добу в Україні виявлено коронавірус у 41 дитини й у 72 медичних працівників: головне Буковині

Око за око, зуб за зуб: у Чернівцях затримали чоловіка, який помстився за вбивство сина

Завантажуйте наш мобільний додаток для App Store або Google Play, а також слідкуйте за життям міста у соціальних мережах – Facebook, Instagram та Telegram.