У Чернівцях планують перейменувати три вулиці

У місті Чернівці планують змінити назви трьох вулиць. До голосування за таке рішення запрошують долучитися чернівчан, пише 0372.ua.

Нагадаємо, що Чернівці знову "рекордсмен" серед заражень коронавірусом в області.

Також раніше ми писали про те, що в Україні запустять сервіс, якого немає навіть в Європі.

Відповідно до «Закону України про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» Чернівецька міська рада пропонує мешканцям міста долучитися до громадського обговорення з приводу перейменування наступних вулиць міста Чернівці:

• Раскової Марини на Сабадаша Степана;
• Паризької комуни на Кравса Антона;
• Карбишева Дмитра генерала на Вариводи Антона.

Громадське обговорення відбувається відповідно до Закону України "Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних осіб" та Положення про найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, мостів, встановлення пам’ятних знаків і меморіальних дошок в місті Чернівці, затвердженого рішенням міської ради від 29.08.2013 року № 950 "Про затвердження Положення про найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, мостів, встановлення пам’ятних знаків і меморіальних дошок в місті Чернівці та визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету міської ради з цього питання" та пропозицій міської топонімічної комісії.

Пропозиції (зауваження) можна подати у письмовій формі, чи надіслати електронною поштою із зазначенням прізвища, імені, по батькові та адреси особи, яка їх подає, у строк до 17 жовтня 2020 року включно. Анонімні пропозиції не розглядаються.

Пропозиції (зауваження) потрібно надсилати на електронну адресу Чернівецької міської ради: [email protected] або у письмовій формі на адресу: м. Чернівці, 58002 Центральна площа,1.

ДОВІДКОВО

Сабадаш Степан – український композитор, диригент, автор пісні "Марічка", мелодія якої щодня лунає з вежі міської Ратуші. Народився 5 червня 1920 року в селі Ванчинець (нині Новоселицького району Чернівецької області). З дитинства захоплювався музикою, співом. З 13 років навчався гри на скрипці у регента церковного хору Івана Кіріяка. За порадою останнього в 15 років почав самостійно навчатися гри на трубі і вже через пів року був прийнятий до професійного духового оркестру села Ванчиківців. У 16 років Степан уже керував цим оркестром, а у 18-річному віці почав опановувати акордеон і невдовзі став найкращим акордеоністом не лише Буковини, а й Румунії.

Закінчив Чернівецьке музичне училище. Керував естрадним ансамблем в обласній філармонії та оркестром при Будинку офіцерів, працював концертмейстером у драмтеатрі. Згодом створив естрадні оркестри при міських кінотеатрах, які були визнані кращими в Україні. Створив міську хорову капелу при Палаці текстильників. За короткий час капела (100 учасників) стала високопрофесійним колективом, була поставлена навіть опера Мусоргського "Борис Годунов".

З 1967 року жив в Києві. Працював керівником музично-інструментального ансамблю Жовтневого палацу, виступав зі звітними авторськими концертами в Україні та в республіках СРСР. Був членом Музфонду та Музичного товариства України. Пісні Степана Сабадаша "Марічка", "Очі волошкові", "Пісня з полонини", "Вишні" стали класикою жанру.

Помер 28 серпня 2006 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

Кравс Антон — генерал-четар Української Галицької армії, автор спогадів "За українську справу". Генерал, який 31 серпня 1919-го визволив від більшовиків Київ.

Народився 23 листопада 1871 року в селищі Берегомет Вижницького району на Буковині, по батьківській лінії – німець за походженням. Мати – тамтешня українка. Рано втратив батька, тому його брат – у минулому кадровий військовий, який жив у Відні, забрав малого Антіна до себе. Тут він закінчив кадетську школу та віденську вищу офіцерську школу. Згодом проходив офіцерську службу у полках, розташованих у Східній Галичині, в особовому складі яких переважали українці. Молодого офіцера поважали солдати. Він був вимогливим, водночас чуйним та ставився до колег з розумінням. У нього склалися добрі стосунки із солдатами-галичанами, оскільки поважав традиції і звичаї українського народу, його історію і мову.

Початок Першої світової війни застав його в Станіславі на посаді командира куреня, майже цілком українського 58-го піхотного полку. 1916-го після поранення і лікування був направлений на італійський фронт. Дослужився до рангу підполковника австрійської армії, отримав декілька орденів та військових відзнак.

Після проголошення Західно-Української Народної Республіки Кравс перейшов на службу до щойно створеної Української Галицької Армії. 5 грудня 1918-го очолювана ним військова група у боях з поляками здобула містечко Хирів, 8 грудня – Нижанковичі і виступила на Перемишль. Антон Кравс був польовим командиром, розділяючи з бійцями окопне життя. Був вимогливим до офіцерів своїх частин, про що свідчить текст наказів стосовно їхньої поведінки і ставлення до стрільців. 1 січня 1919 року Кравсу присвоєно звання полковника, хоч його весь час називали генералом. У березні 1919-го року Кравс керував Вовчухівською наступальною операцією, а у червні 1919-го у званні генерал-чотаря – Чортківською офензивою.

Головнокомандувач Української Галицької армії Михайло Омелянович-Павленко цінував Кравса.

"Треба завважити, що на нашому крайньому лівому крилі, де події мали надзвичайно відповідальний характер був генерал Кравс, – знаходимо в "Спогадах українського командарма" Омеляновича-Павленка, – цей надзвичайно солідний і випробуваний старшина був у повному розумінні провідником, що користався як довір’ям Начальної Команди нового і старого складу, так теж старшин і стрільців. Хоч роду німець …він рахував себе все і всюди українцем. У корпусі був він основною фігурою. Йому одному Начальна Команда дозволила розвинути свою бригаду в дивізію".

На початку серпня 1919-го Кравса призначили командиром армійської груп об’єднаних армій УНР та ЗУНР, які ішли звільняти Київ. З 1920-го перебував у таборі для інтернованих вояків УГА у Чехо-Словаччині. Згодом оселився у Відні і мешкав там до своєї смерті 13 листопада 1945-го. Похований у родинному склепі віденського цвинтаря Кальксбург.

Варивода Антон – комендант легіону Українських Січових Стрільців, полковник Української Галицької Армії. Народився в м. Серет (нині м. Сірет, Румунія). Закінчив гімназію, австрійську старшинську школу. У роки Першої світової війни – командир сотні австро-угорської армії, Легіону Українських січових стрільців (березень – вересень 1916).

З утворенням Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) вступив до українського війська, був призначений членом ліквідаційної комісії у Відні (1918–19), сприяв поверненню галицьких вояків із Австрії та італійського полону на батьківщину. Наприкінці 1919 направлений урядом ЗУНР у табори інтернованих частин Української Галицької армії в Чехословаччині. Командант інтернованої бригади у німецькому таборі Яблонне. Після ліквідації таборів з 1923 оселився у Відні. Брав участь у діяльності товариств колишніх вояків УГА. Помер у Відні.

Читайте також: автостанції на вулиці Старожучківський Шлях присвоять номер.