Жити під обстрілом: як реагує наша психіка на війну та як спілкуватися з тими, хто був в окупації, - поради психолога

Війна поміняла у людях все. Ми вже ніколи не будемо такими, як були раніше. Проте, важливо зрозуміти, що психіка людей, які перебували у більш-менш безпечних містах кардинально відрізнятиметься від психіки тих, хто весь цей час перебував у самому лоні війни, хто переживав постійні обстріли, хто сидів в окупації.

Для того, щоб зрозуміти, як говорити з цими людьми, що вони відчувають та як організм адаптується до війни, ми поспілкувалися з психологом.

Наталья Трояновська - психологиня з Донеччини. Вона розказала, як впливає життя серед війни на психіку людей і як з цими людьми варрот себе поводити і спілкуватися.

"То, з чим зіштовхнулись українці, це не має у сучасному світі досвіду. Така війна - перша війна за велику кількість років. Я знаю, що в інших странах є війни і люди переживають схожі події, але нашу територію це торкнулося вперше після Другої Світової. Ми чули про такі речі, але не брали у такому участь. Тому ми спираємося як психологи на дослідження психологів, які проводили дослідження у військових регіонах, регіонах де відбувалися військові дії інших країн".

Що відбувається з психікою? Яка реакція людини? І як наш організм може адаптуватись?

"Звичайно, коли все це почалося, перша реакція у всіх була - шок. Коли шок через три дні проходить, настає час мобілізації і ми знаємо, що хтро зміг - утік. Мозок так реагує. У мозка є три реакції на стрес: бий, біжи, завмри. Хто зміг активізуватися - утік, хто не зміг - завмер. Або мобілізація включилася пізніше і людина потім побігла вже. У кожного мозок реагує дуже індивідуально. Немає стандартного способу. Якщо говорити з людьми, то у кожного буде цей етап, але у кожного він йде у різній послідовності". 

Потім зазвичай у людини починається апатія і спад, бо зподібною ситуацією ми зустрічаємося вперше. Ми розгублені, ми взагалі не розуміємо, що відбувається.

Цей спад для людини дається для того, щоб вона почала орієнтуватися: що це, що мені робити, коли це закінчиться?

Після цього наступає стадія адаптації. Вона йде разом з виснаженням. Треба присосовуватись. Адаптація - природна можливість. Людина може адаптуватися до будь-яких умов. Не просто так людина живе і в умовах крайньої півночі і в умовах пустелі.

"Війна, звичайно, це порушення безпеки, але до цього люди також адаптуються і ми це бачимо зараз. Ми прекрасно бачимо, як на 8 місяці війни люди, які живуть на території, де йдуть постійні бойові дії, вони адаптувалися до обстрілів так, що відбувається дивне. Коли обстрілів немає - їм лячно, коли обстріли є - вони спокійні. Це приклад адаптації психіки. Вона звикає до того, що навколо взривається, єдине що, вона навчається розрізняти - близько, далеко, безпечно чи ні. 

Але коли починається тиша… Я з цим зіштовхнулася у 2015 році, коли до нас у місто привезли людей з Авдіївки. Приїхати у Слов’янськ і потрапити у тишу - для них це було дуже лячно, незвично. У них була адаптація, що постійно щось стріляє". 

***

За рахунок того, що у момент порушеної безпеки, через етапи проходження шоку від війни, змінюється структура мозку, - пояснює психолог.

"Якщо до війни у нас є нові образовання у мозку - когнітивні зони, які відповідають за когнітивну діяльність, інтелектуальну діяльність. То зараз, у момент небезпеки, найдавніша зона мозку - ректильна - бере все у своє керування, таким чином притуплюються когнітивні можливості. Людина більше стає зосереджена на виживанні і адаптується, щоб вижити, а когнітивна частина мозку просідає. Це виражається у тому, що люди не можуть вести як раніше інтелектуальну, або творчу діяльність - це неможливість довго зосереджуватись на чомусь, неможливість багато і довго думати, аналізувати. Це нормально. Нормально втомлюватись швидко, нормально не запам’ятовувати, бо інша зона мозку тягне на себе всю енергію". 

Дуже часто, майже завжди, у людей, які проживать там, де йдуть бойові дії, з’являється момент нечутливості до того болю, який навколо. Бо людина свідомо, або не за своїм бажанням, але залишається у цьому місці. Людині боляче бачити і цю неймовірну кількість трупів, і постійні смерті. Але у нас дуже універсальна психіка. Довго відчуття болю виносити неможливо, тому психіка відключає цей механізм, а на противагу йому йде ось цей цинізм і своєрідна жорстокість.

"Наприклад, у мирний час всі кажуть, що лікарі жорстокі, можуть по-чорному жартувати. Чому? Бо вони весь час стикаються з людською біллю. Залишатись у робочому стані, бути лікарем, неможливо, не ставши трохи сухим емоційно. Наприклад, хірургам забороняється оперувати родичів. Навіть найкращим хірургам. Чому? Бо в момент операції він буде більше родичем, ніж лікарем. Він буде чутливим, а бути функціонально професійним можна лише тоді, коли відключив почуття. Так само і люди, які залишаються у цих місцях, містах, селищах. Ніякого серця не вистачить, щоб все це пережити, відгорювати, відплакати. Людина перестає це робити. Чутливість наче завмирає. Це для того, щоб вижити". 

“Психіка каже: тільки виживи, тільки виживи”.

Ось це завмирання у нас можна спостерігати давно, бо війна триває доволі довго. Але 8 місяців - це хронічне заморожування. І всі ці люди, які стали вже частиною війни, частиною обстрілів, однозначно потребують психологічної допомоги, щоб розморозитись в решті решт. 

Це робота соціальних робітників, психологів, які допоможуть вийти звідти, прогорювати, проплакати. Але дуже важливо, щоб все це робилося після. Після того, як людина покине небезпечне місце. Лише у безпеці можна працювати над тим, щоб людина почала повертати свою чутливість.

Поки це триває, зі стану "замороженості" неможна виводити. Поки людина у місці, де постійна небезпека і хвилювання, не можна виводити людину з такого стану, бо за рахунок цієї "замороженості" людина виживає.

"У нас є свідчення після Другої світової війни. Це травми покоління. І досі є дорослі, у яких батьки були у часи війни. Вони теж не отримали психологічну допомогу. І ці травми по-різному вистрілюють після. Це постійні хвилювання за своїх дітей, постійна тривога, панічні атаки, це безсоння. Одна з прояв довгих військових дій - це порушення сну, а це дуже важко і серйозно для нашої психіки. А особливо зараз, коли нас обстрілює ворог підло вночі, або на світанку, у людей може виробитися страх сну. Це психологічна дія, щоб людина боялася спати. Бо ти ляжеш і не знаєш, чи встанеш ти завтра. А порушення сну - це дуже серйозно для будь-якого організму. Війна зараз така, з якою ніхто не зіштовхувався. Бо йде інформаційна війна, паралельно психологічна війна, а паралельно ще й справжня традиційна війна зі зброєю".

Навіть сигнал повітряної тривоги дуже сильно впливає психологічно. Але люди реагують по-різному. Бо навіть у цій тривозі є момент адаптації. Для когось цей звук нічого не означає, що також погано сказується. Бо таким чином людина доволі безтурботно починає ставитись до своєї безпеки. 

“Поступово людина привчається жити у цьому тумані війни. Що таке туман? Туман - це ти бачиш лише який обмежений простір. І ти постійно в ньому. І звертаєш увагу лише на те, що зараз відбувається”.

Комунікація

Перше, що мають ргозуміти цивільнм, що будь-яка реакція людини, будь-який її прояв - це норма. Якщо тримати це за основу, тоді можна по-людяному сприймати прояви інших людей. Бо вони можуть бути різними. Одні можуть бути у ступорі і шоці, взагалі не розмовляти. І це нормально. Інші можуть бути розгубленими, як маленькі діти. І це теж нормально. Треті можуть бути злі чи агресивні, аж до ненависті, звинувачень. І це теж нормально. Панічні страхи, коли людина буде поруч з вами падати, чи трястись, закривати голову - для нього це теж нормально. Бо він пробув у стані окупації, і те, що там відбувалося - це за гранями людського. Н

аші люди зіштовхнулися з таким, з яким мало хто зіштовхувався. Істерики - нормально. Смуток і пригніченість - теж нормально. Усі прояви є нормальними.

Діти

Щодо дітей, психолог говорить, що якщо дитина не зіштовхувалася на пряму з травмами, то пережити все це їй буде легше. Все залежатиме від реакції дорослого поруч.

"У дитини ще недостатньо розвинута психіка. Якщо це молодший шкільник, то він ще не зовсім розумє, що взагалі відбуваєжться, тому він дивиться на те, що транслює дорослий. І вони легше відновлюються через  дорослих. Дорослий прийшов в норму і дитина за ним також прийшла в норму. Психіка дитини дуже гибка і вона швидше вирівнюється. Я не кажу про тих дітей, які пережили справжній стрес у вигляді вбивства на очах, чи смерті родича, чи якогось фізичного насилля. Це, звичайно, травма, з якою має працювати професіонал".

Дитина звертає увагу на те, як поводиться дорослий і потім, коли виїжджає, може легше стабілізуватися, психіка відновиться. Дитяча психіка травмується, звичайно, але дуже швидко відновлюється, якщо поруч є дорослі, родичі.

Щодо підлітків, для них теж важлива наявність дорослого.
З підлітком можна працювати у групах підтримки. Коли людина переміщується у безпечний простір, то сам простір стає терапевтичним. 

Коли той же підліток опинився у безпечному просторі, оточення виведе психіку у відновлення. Але знову ж таки, якщо там немає травми - втрата близького, вбивство на очах…

Безумовно, те, що зараз переживає кожен з нас, змінює нас кардинально. Але варто також розуміти, що є люди, які пережили, або переживають зараз справжні жахіття. Саме тому, краще розуміти, до чого це може призвести в майбутньому і як допомогти тим, хто цього потребує.

Вам також буде цікаво:

• “Мої батьки живуть в окупації” - як росія розлучила молодих українців із сім’ями
• Від квартири залишилось дві спальні - яким жінка зі Слов’янська побачила свій розбитий будинок
• “Я повторював як мантру: Маріуполь вистоїть” - історія місцевого мешканця, який двічі пройшов окупацію та фільтрацію