Лютий довжиною в рік - спогади чернівчан про початок “великої” війни

Сьогодні виповнився рівно рік з початку повномасштабної війни росії проти України. Яким було 24 лютого 2022 року для чернівчан. Про це сьогодні хочемо розповісти.

Рік тому в Україні почалася повномасштабна війна, яку розв’язала росія. Сама країна-агресор досі називає те, що вона коїть, “спецоперацією”. Втім, суті це не змінює і не виправдовує злочинів, які росіяни вчиняють на нашій землі.

У соцмережах часто можна було натрапити на фрази на кшталт: “24 лютого, яке триває вже пів року”, “лютий, який триває вже 11 місяців”.

Так ось, сьогодні можна сказати, що 24 лютого триває вже рік. Яким цей день був для чернівчан? Якою була для них ніч з 23 на 24 лютого? Чи чекали вони на велику війну? Про це ми і хочемо розповісти.

Для цього ми зібрали коментарі різних жителів Чернівців, які жили тут до повномасштабного вторгнення. Із кимось ми спілкувалися раніше для інших матеріалів, і в розмовах мимоволі лунали згадки про 24 лютого. У декого ми брали коментарі спеціально до цієї річниці.

Волонтери, які плетуть маскувальні сітки та костюми по вул. Заньковецької, 5

У 2014 році, коли розпочалася активна війна з росією на Донбасі, один з місцевих підприємців закинув бізнес і переобладнав свій рибальський магазин під волонтерський центр. Тому, коли 24 лютого 2022 року в Україні сталося повномасштабне вторгнення, всі, хто хотів хоча б якось допомогти нашим військовим, знали куди йти.

З самого ранку було чутно по всій вулиці, як ріжуть тканину і плетуть сітки. З початку повномасштабної війни багато людей захотіли долучитися до допомоги. У перші дні широкомасштабного вторгнення навіть не було потреби давати оголошення, що “потрібні руки”, бо люди самі знали, куди йти, й активно долучалися - згадувала волонтерка пані Леся. 

Сітки вже були на локації, а тканину почали приносити пересічні мешканці міста. Багато організацій долучалися до волонтерської роботи. 

Самі ж волонтери намагалися вдосконалювати роботу, створювали спеціальні моделі захисних костюмів, щоб військовим було не лише безпечно у них, але і зручно.

З 24 лютого 2022 року волонтери передали військовим близько трьох тисяч сіток та двох тисяч захисних костюмів.

Зараз за цією адресою продовжують плести сітки і маскування. А взагалі у Чернівцях існує безліч своєрідних штабів, які допомагають ЗСУ, переселенцям та прифронтовим територіям. Ми в минулих матеріалах розповіли лише про декілька з них.

Читайте також:

• Де і як у Чернівцях допомогти захисникам, переселенцям та постраждалим від війни
• У Чернівцях потрібна допомога в плетінні кікімор для захисників

Олександра - журналістка місцевого медіа-агенства "АСС"

За словами Олександри, 24 лютого 2022 року, місто наче завмерло. На вулицях не було людей, навколо стояв страх, наче ось-ось війна добереться і до Чернівців. Хоча всі адекватно розуміли, на яких територіях почались бойові дії, хвилювання було багато.

Десь за тиждень у місті почалася перша хвиля приїзду переселенців. Місцева влада оголосила про те, що область зможе прийняти близько 20 тисяч людей. Хоча фактично місто прийняло значно більшу кількість переселенців. 

Читайте: Скільки на Буковині зареєстровано внутрішніх переселенців

“Я була у Чернівцях. Я пам’ятаю цей ранок - жахливий, стресовий. Я прокинулася дуже рано, одразу відкрила комп’ютер, одразу почала писати новини на наш сайт, тому що всі центральні канали вже про це говорили, про початок війни. 

Мені в перші дні було страшно виходити на вулицю. Здавалося, що вони (прим. авт. - росіяни) вже ось тут, вже на моїй вулиці. Хоча я дивилась новини і розуміла приблизно, які регіони потрапили під вторгнення, під першу його фазу.

Але було страшно, було дуже мало людей. Місто просто затихло. Але про війну, напевно, говорили тільки величезні черги біля банкоматів, у магазинах. У Чернівцях було досить спокійно, тільки на початку березня була перша повітряна тривога. Дійсно тоді люди, напевно, почали відчувати, що війна.

Пам'ятаю, найпершим рішенням (прим. авт. - місцевої влади) була дистанційка в школах. Комендантська година була введена десь дні через три-чотири. Одразу були заяви голови ОВА, міського голови про те, що Чернівці готові боротися, битися. Така була потужна заява від влади”

Директорка молодіжного хабу “Резиденція молоді” Світлана Олексійчук

Загалом учасники цієї організації працювали над неформальною освітою молоді - це був основний напрям роботи до повномасштабної війни. Резиденція була майданчиком для реалізації думок та ідей молоді. Вона надавала приміщення для того, щоб громадські організації могли збиратися, проводити свої заходи. Там проводили лекції, семінари, тренінги, літературні вечори, різні воркшопи, квартирники.

Але після 24 лютого 2022 року все змінилося. Учасники "Резиденції молоді" разом зі всією країною почали збирати, координувати та відправляти гуманітарну допомогу. Для тих, хто захищає країну, для цивільних в різних областях, для переселенців. 

“Це (прим. авт. - повномасштабне вторгнення) було дуже страшно і несподівано. Чули різні прогнози, але ніхто не сподівався, що це буде фактом. Прокинулися і почули, що дійсно почалася війна. Зв’язалася з колегами одразу - у нас був онлайн зв’язок Зумом. Ми думали, як нам діяти далі.

Того дня ми на роботу не вийшли - ми збиралися з силами і думали, як ми будемо переформатовувати роботу. Напередодні було засідання нашого штабу у міській раді, де сказали, що можливо, наша установа буде працювати як один зі штабів для надання волонтерської допомоги. Ми, звісно, погодилися, з колективом порадилися - вони теж дали добро. 

Наступного дня ми вже в одному приміщенні проводили захід (про те, як складати тривожну валізу), а в іншому - збирали допомогу для переселенців, які до нас звернулися. З того моменту ми почали працювати в іншому форматі. Ми стали організацією, яка надавала і підтримку, і гуманітарну допомогу, і приймала гуманітарну допомогу.

Ми так працювали близько 10 днів, але потім зрозуміли, що дуже багато людей, ми не справляємося з тими об’ємами, і дуже мало місця для цього. Після того було прийнято рішення розмежувати - у нас був пункт прийому, і декілька пунктів видачі по місту”

Директорка департаменту соціального захисту населення Чернівецької ОВА Ольга Ходоба

У Чернівецьку область з 24 лютого приїжджають люди зі всіх областей, які опинилися під ворожим вогнем та в епіцентрі бойових дій. На початку повномасштабної війни це була Київщина, Чернігівщина та інші північні й центральні області. З розгортанням активної фази війни у східній та південній частинах сюди почали евакуюватися люди з Донеччини, Луганщини та Запорізької області.

“Насправді, пам’ятаю цей день навіть зараз похвилинно. О 6 ранку вже був дзвінок з обласної військової адміністрації. Абсолютно всіх скликали, щоб оперативно вирішити питання щодо повторного нападу. Тому що у 2014 році ми вже спостерігали дану картину, а зараз вже повномасштабна війна.

Тому вже о 6.30 всі директори департаментів, начальники управлінь і всі працівники ОВА вже були в адміністрації для того, щоб оперативно визначити, на кого які обов’язки покладає дана війна.

Вже з 8 години ранку у нас був створений колцентр, і ми були готові приймати внутрішньо переміщених осіб. Ми були готові до цього. Можливо, ми ще не усвідомлювали рівня трагедії, яка на нас чекає”

Альвіна, менеджерка сайту міста Чернівці 0372

“Взагалі як почався лютий все більше почали привертати мою увагу новини у ЗМІ про ймовірне повномасштабне вторгнення рф на Україну. Але я, як більшість українців, не вірила в це.  

Мене почало бентежити, коли 23 лютого ввели надзвичайний стан. Тоді в моїй голові почали з'являтися думки, що таке рішення було прийняте неспроста і можна очікувати якесь загострення на сході України. У той кривавий день, 24 лютого, в мене був прекрасний, спокійний ранок, допоки мені не зателефонували з роботи і не повідомили, що почалася війна. Я зайшла у Telegram-канали і жахнулась від новин. Не могла повірити, що таке можливе в 21 столітті.

Увесь день я провела вдома, працюючи за ноутбуком. Постійно дивилась через вікно на небо і боялась, аби якась ракета і до нас не "прилетіла". Коли залунала перша сирена в Чернівецькій області, в мене виникла паніка. Я зібрала усі речі, вийшла на двір і готова була зі своєю сім'єю прямувати у підвал, проте повітряна тривога була недовгою і в укриття ми все ж таки не дійшли. Звичайно, страх і відчуття небезпеки не покидали мене впродовж наступних місяців. Потрохи я почала адаптуватися до життя в умовах війни. І донині цей процес не припиняється....”

Ксенія Філяк, менеджерка ГО "Фонд розвитку ЗМІ"

"Ранок 24 лютого пам‘ятаю дуже добре. Прокинулась зранку на роботу, як завжди залізла в телефон, щоб швидше прокинутись, а там - війна. В телеграм каналах всі пишуть про черги на кордоні, черги на АЗС, черги біля банкоматів і нескінченні страхітливі новини. Я так і лежала, не рухаючись, не могла випустити телефон з рук, бо потреба в новинах була щосекундна.

Пам‘ятаю і невимовний біль, змішаний зі страхом, і злість на знайомих, що вже були на кордоні, і нерозуміння як бути і що робити далі.

Півдня лежала нерухомо, читаючи новини, виплакала всі очі. Потім зрозуміла, що мушу щось робити, інакше не витримаю. Тоді й почалися прибирання бомбосховищ, засипання міток, сортування гуманітарної допомоги, а далі день за днем війна все більше ставала новою реальністю. Пройшов рік, а відчувається, ніби це було одночасно і вчора, і вічність тому"

У кожного українця є свої згадки про 24 лютого. Кожен пам’ятає цю добу чи не похвилинно. Для когось досі триває лютий 2022 року. Хтось тільки почав виходити зі ступору. Але війна ще триває. Росія існує. А ми не маємо права забувати про те, що рф коїть на території України.

Ще не підписані на наш Telegram канал? Зробіть це зараз

Слідкуйте за нашими оновленнями у Viber (новини Чернівців)