Професія – рятувати: чернівецький пожежник Степан Дукас про будні частини та подолання страху

Робота рятувальника – це не кіно, а щоденний ризик, виснажлива праця та страшні реалії війни. Про будні пожежної частини, професійні забобони та найважче в роботі ми поговорили зі Степаном Дукасом – начальником зміни відділу швидкого реагування регіонального центру управління надзвичайними ситуаціями міста Чернівці. 

— Степане, зазвичай шлях до таких мужніх професій починається ще з малечку. Чому ви вирішили стати пожежником? Це була мрія дитинства чи вже свідомий вибір у дорослому віці?

— Я дуже мріяв стати пожежником. У зв’язку з тим, що дуже багато друзів вступали в навчальні заклади, пов’язані з цією справою, і при зустрічі з ними я чув багато розповідей, бачив перспективи. Мабуть, це був найбільший стимул, щоб вступити до лав рятувальників.

— Але теорія в академії та перше зіткнення з реальним вогнем – це різні речі. Чи пам'ятаєте ви свій перший бойовий виїзд? Якими були ваші емоції та чи відрізнялася реальність від картинки в голові?

— Так, тому що коли ти навчаєшся в закладі, ти отримуєш дуже багато теорії, а коли ти приходиш в бойовий підрозділ і на практиці бачиш виїзд... Я пам’ятаю, ми їхали на житловий будинок у районі Садгори. Коли я працював у 3-й частині, горів житловий будинок, і там було двоє потерпілих, які, на жаль, загинули. Ті відчуття незабутні. Це, скажемо так, стрес. Мені старші колеги казали: «Не переживай, стій біля нас, все буде добре, ми підкажемо, що робити». Тому це не забудеться ніколи.

— Зрозуміло, що такі моменти врізаються в пам'ять назавжди. А що відбувається в пожежній частині між такими викликами? Як виглядає ваш звичайний робочий день, коли сирена мовчить?

— При заступанні на чергування, черговий караул призначає годину часу на прийом зміни. Це перевірка відповідності техніки, всього майна, яке на ній знаходиться, відпрацьовують певні документи. І протягом дня час розписаний за нормативами: ми фізично підготовлюємось, нагадуємо для себе якісь теоретичні дані, вивчаємо якісь нові фрагменти, щоб вдосконалити нашу роботу на практиці.

— І коли цей спокій переривається сигналом, рахунок іде на секунди. Скільки часу у вас є на збори від моменту тривоги до виїзду машини? Як взагалі вдається досягти такого автоматизму?

— Я думаю, що це набуття з роками тієї практики. Після того, як диспетчер отримав повідомлення, він переправляє його на бойовий підрозділ, хлопці приймають повідомлення, і оголошується сигнал тривоги. При оголошенні сигналу тривоги пожежний підрозділ має час до 3 хвилин, щоб виїхати з частини. Оскільки автомобілі вже модифіковані, на повітряній гальмівній системі, потрібен час до 3 хвилин, щоб накачати систему і покинути розташування даного підрозділу.

Фото: Альона Гавриловська для 0372 

— До того ж працювати в епіцентрі пожежі доводиться у досить важкому спорядженні. Розкажіть про своє екіпірування. Скільки кілограмів вам доводиться носити на собі під час гасіння? 

— Повне екіпірування пожежного в середньому важить десь до 40 кілограмів. Це бойовий одяг, повне спорядження, чоботи, каска, ну і найважче, що на нас є, – це наші балони зі стисненим повітрям, завдяки яким ми можемо увійти в задимлене середовище та врятувати чиєсь життя.

— З такою вагою та щоденним ризиком мимоволі почнеш вірити у знаки. Чи є у пожежників свої професійні забобони або ритуали перед заступленням на зміну?

— Мабуть, що так. Із заступанням на чергування саме основне – це не вдягати новий одяг, нову форму, нове взуття. Бо це до виїзду, і такого масштабного. Ми в це віримо і дотримуємось.

— А як щодо внутрішніх відчуттів під час самої роботи? Часто здається, що рятувальники зроблені зі сталі. Чи буває пожежникам страшно, і як ви долаєте страх в екстремальних умовах?

— Я думаю, що не боїться тільки нерозумний. Ми всі боїмося чогось. Але коли лунає тривога, і ти сідаєш безпосередньо в пожежний автомобіль, їдучи на виклик – це адреналін. Ти розумієш: якщо ти не зробиш свою роботу, це може вартувати чийогось життя.

— Після таких адреналінових сплесків та складних викликів обов'язково настає виснаження. Як ви справляєтеся з психологічним навантаженням та стресом після важких змін?

— В нашому управлінні створений відділ психологічної підготовки. Коли є стресові ситуації після масштабних пожеж, безпосередньо приходять працівники даного відділу та проводять з нами певні заняття. Спільними бесідами розвантажують якось у сторону якоїсь радісної події і хорошого моменту, щоб якось це пережити.

— Якщо говорити про стрес і важкість професії глобально... Що є найважчим, про що звичайні люди, проходячи повз пожежну частину, навіть не здогадуються?

— Мабуть, найважче те, що... слава Богу, ми не бачили цих моментів у нашому гарнізоні, але я, будучи на Сході, бачив такі моменти. Коли ти заступаєш на нове чергування і їдеш на виклик, наприклад, людей вивозити з зони, де ідуть бойові дії... Виїжджаєте у складі 12 людей, а повертаєтесь у складі 11. Мабуть, це найважче, до чого ти не готовий.

Фото: Альона Гавриловська для 0372 

— Повертаючись до реалій цивільного життя в нашому місті. З чим найчастіше доводиться стикатися зараз? Які найпоширеніші причини побутових пожеж ви зустрічаєте?

— В першу чергу – це короткі замикання: не витримує електромережа перепаду напруги, десь, можливо, погано прокладена проводка і так далі. Це на першому місці, на мою думку. А друге місце займає паління в ліжку, необережне, і зазвичай – у нетверезому стані.

— Часто можна почути, що рятувальникам заважає не лише сам вогонь, а й міська інфраструктура. Як на вашу роботу впливають щільно заставлені автомобілями двори багатоповерхівок?

— З нашої практики за останні роки 3-4 – це дуже велика проблематика, і неодноразово ми працювали спільно з поліцією. Буває й таке, що приїжджаємо в певні наші райони, які є сильно забудованими, і, отримавши повідомлення про пожежу в даній будівлі, ми просто не можемо доїхати до неї на машині. Якщо це машини, які перевозять воду, ми можемо розкласти пожежний рукав і загасити. Але там, де є потреба рятування людей з висоти і їде автодрабина... їм потрібна дуже велика відстань, щоб розкластись і люди могли по ній переміщатись. На даний момент це дуже нагальне питання, яке створює перешкоди нашій роботі.

— І наостанок. Якби ви могли донести одне головне правило пожежної безпеки до кожного українця, що б це було?

— Я б рекомендував батькам з дитинства дітям наголошувати, що вогонь приносить дуже великі фінансові втрати для людей, і, в гіршому випадку, це може забрати життя. Тому потрібно наголошувати, що вогонь – це не іграшка, що не можна грати з сірниками, і з дитинства себе налаштовувати, що треба відповідально до цього ставитися і з цим поводитись.

Робота пожежників часто залишається непомітною, поки в чийсь дім не приходить біда. Але щодня, заступаючи на чергування, ці люди готові ризикувати собою заради інших. І найменше, що ми можемо зробити у відповідь на їхню титанічну працю – це бути відповідальними. Не паркувати авто на пожежних під'їздах, дбати про безпеку у власних оселях та вчити цього дітей. Адже за кожним врятованим життям стоїть не лише героїзм рятувальників, а й наша свідомість.

Авторка: Альона Гавриловська