Як прийняти втрату тварини: пояснення психологині Нелі Тройчук

Втрата улюбленої тварини може змінити звичне життя й залишити по собі відчуття порожнечі. Особливо боляче, коли оточення не розуміє цього горя. Психологиня Неля Тройчук пояснює, як осмислення втрати та підтримка можуть допомогти людині поступово пристосуватися до життя після неї.

«Тобі треба це прийняти», «не плач», «заведи іншого» — такі слова людина може почути після смерті тварини, з якою прожила багато років. Оточення часом намагається підтримати, але подібні поради можуть залишити відчуття, що сумувати неправильно або соромно.

У науковій статті «Психологічні шляхи прийняття невизнаних втрат: рефлексивно-емпатійна модель подолання горя» психологиня Неля Тройчук розглядає, що відбувається, коли горе людини не знаходить визнання, і які процеси можуть допомогти їй пережити втрату.

Що таке невизнана втрата і чому її важко переживати

Тварина часто є частиною родини, джерелом близькості та щоденної підтримки. Разом із нею людина втрачає не лише улюбленця, а й звичні прогулянки, ранкові ритуали, відчуття присутності поруч.

Однак не всі навколо сприймають таку втрату як значущу. Фраза «це ж була лише тварина» може змусити людину приховувати почуття або сумніватися, чи має вона право так сильно сумувати.

У своїй роботі Неля Тройчук описує невизнані втрати як досвід, у якому горе посилюється через брак підтримки, знецінення або осуд з боку оточення. До самого болю можуть додаватися сором, самозвинувачення та стійке небажання говорити про те, що сталося.

Прийняття не означає забути або перестати сумувати

Коли людина каже собі «я маю прийняти втрату», вона може очікувати, що біль швидко мине. Але почуття не завжди змінюються за наказом.

У моделі Нелі Тройчук прийняття пов’язане з поступовим осмисленням втрати та поверненням до життя, у якому ця подія залишається важливою частиною особистої історії. Це не означає стерти спогади, перестати любити тварину чи більше ніколи не сумувати за нею.

З часом людина може відновлювати повсякденні справи, стосунки й плани, водночас зберігаючи пам’ять про улюбленця. Сум при цьому може залишатися — і сам по собі він не означає, що людина «не впоралася» з горем.

Як осмислення та підтримка допомагають пережити втрату

У своїй науковій роботі Неля Тройчук пропонує рефлексивно-емпатійну модель. Її назва може звучати складно, але в основі — два взаємопов’язані процеси.

Перший — осмислення пережитого. Людина поступово намагається зрозуміти, кого і що саме вона втратила, яке місце тварина посідала в її житті та як змінилося повсякдення після її смерті. Іноді для цього важливо говорити про спільні спогади або дати назву своїм почуттям.

Другий — співчуття і підтримка. Коли поруч є той, хто готовий вислухати без осуду та порівнянь, людині може бути легше говорити про свій біль. Важливим є і співчутливе ставлення до себе: дозвіл сумувати, не звинувачуючи себе за те, що втрата досі болить.

За задумом авторки, ці процеси підтримують один одного: прийняття почуттів створює більше простору для осмислення втрати, а розуміння власного досвіду допомагає побачити, якої підтримки людина потребує. Запропонована модель є теоретичною — вона описує можливі механізми переживання горя, а не встановлює обов’язкові етапи для кожного.

Яку роль може мати психологічна підтримка

Психологічна підтримка може стати простором, де не потрібно доводити, що той, кого втратили, був важливим. Разом із фахівцем людина може говорити про зв’язок із твариною, сум, провину чи інші почуття та шукати способи поступово повертатися до повсякденного життя.

Кожна історія втрати особиста, тому й потреба в підтримці може бути різною. Звернутися по допомогу можна тоді, коли хочеться бути почутим, або коли проживання горя на самоті лише посилило ізоляцію та провокує “важкі” думки.

Якщо ви переживаєте втрату тварини й відчуваєте, що залишатися з цим наодинці стає занадто важко, на сайті «Безправне горе» можна ознайомитися з доступними форматами психологічної підтримки.