Боєць, що вийшов з Дебальцівського пекла: Зона АТО - це зона справжньої війни (ФОТО)

війна

Незважаючи на оголошене перемир’я, на Донбасі тривають військові дії. Та правдивої інформації про те, що там відбувається, в українських ЗМІ обмаль. Якщо вона взагалі є. Переважно про реальний стан дій народ дізнається безпосередньо від учасників так званої АТО.

Нещодавно з фронту повернувся боєць добровольчого батальону «Київська Русь» Олександр. Боєць не тиловий, не «паперовий», а справжній. На війні вже отримав два поранення, вийшов з-під Дебальцевого, багато бачив і пережив. Про це він розповів в інтерв’ю журналісту Альберту Комарі.

Що би ви хотіли донести до буковинців, більша частина з яких мало обізнана про реальний стан подій в зоні так званої АТО?
-Майже весь час перебування в зоні так званої АТО я знаходився під Дебальцево. До нас часто приїжджали журналісти, в тому числі й знімальні групи різних телеканалів. Хтось із них просто хотів пропіаритися, хтось дійсно переймався нашими проблемами. Хлопці під час численних інтерв’ю висловлювали своє бачення ситуації, свої емоції, відчуття й почуття, але... Але... Всі телеканали без виключень, які спілкувалися з нами, інформацію спотворювали. Окремі моменти вирізали, переставляли, і те, що ми хотіли донести до людей, насправді нікуди й ні до кого не доходило. Те, що ми говорили на камери й те, що насправді виходило на екрани, було зовсім різними речами. Після цього, звичайно, виникла велика недовіра до українських засобів масової інформації. А наприкінці, вже перед здачею Дебальцево, доходило до того, що попереджувальними пострілами ми навіть зупиняли ті знімальні групи, які до нас приїжджали. Неправда і брехня на телебаченні повністю змінили наше ставлення до так званої української тележурналістики...

Як ви вважаєте, чому так сталося і кому це потрібно? Для чого спотворюють інформацію і брешуть українцям про те, що насправді коїться в зоні АТО?
-На мою особисту думку, а я - простий, рядовий стрілок штурмової роти, тут справа у зацікавленості олігархів та чиновників, адже саме вони фактично на 100% є власниками телеканалів і взагалі ЗМІ. Якщо це коїться на очах у влади, то це є вигідним для цієї самої влади. Та все це було б нічого, з усім цим можна було б боротися, якби ж на війні не гинули люди. Це є найстрашнішим.

Розкажіть, будь ласка, про своє перебування в зоні АТО?
-Зона АТО, як ви кажете, насправді - зона справжньої війни. Уявіть собі ситуацію: терористи в Чернівцях захоплюють аеропорт. Що будуть робити? Напевно, поїдуть по області збирати сили для того, щоби його відбити. Працівників правоохоронних органів для цього в області достатньо. Одні будуть брати участь у знешкодженні терористів, інші ж патрулюватимуть вулиці міста. Те ж саме й по всій Україні. У нас є тисячі міліціянтів. Якщо це насправді АТО, то вони мали б робити те саме, про що я тільки що сказав. А вони їдуть на Донбас ВОЮВАТИ! Якщо воювати, то значить іде війна. А якщо війна, то потрібно оголошувати військовий стан. Тобто, все потрібно називати своїми іменами. Що ж до мене... Я під час перебування на фронті отримав два поранення, але, на щастя, залишився живим. У той час, коли на моїх очах загинуло багато друзів і побратимів. І вже ніби навоювався, та все одно думаю про те, що люди вірять у нашу перемогу, а для цього потрібно, щоби ми - ті, хто готовий захищати Батьківщину зі зброєю в руках - були там, на передовій.

Яка ситуація була під Дебальцевим, коли ви туди приїхали? Наскільки важко було воювати?
-Пригадується, що коли ми тільки приїхали під Дебальцево, люди доволі добре нас зустрічали, їсти виносили. Дехто з місцевих навіть із жовто-блакитними прапорцями виходив. Дуже приємно було... А коли розпочалися бої, то спочатку все йшло для нас вдало. Бувало, в день просувалися на 10-15 кілометрів уперед. У принципі, могли навіть і далі йти, але за наказом командування ми мусили вертатися назад. І тим більше було важко зрозуміти, як сталася ця трагедія з оточенням. Якщо там, наверху, знали, що таке може статися, то чому не укріпили оборону? Не підтягнули додаткові сили, не зробили багато ліній оборони? А насправді багато хто був готовий допомогти... Чи таке... У Дебальцево був штаб, який виїхав звідти на волонтерських фурах. Як щури тікали, за якісь півгодини до штурму міста. Залишили дуже дорогу автотехніку, на якій зараз сепаратисти їздять і сміються з нас. То що це за командування і чи мають вони право на те, щоби командувати людьми?

Як Вам вдалося вийти з-під Дебальцевого?
-Наша рота виходила звідти однією з останніх. Усі ж виходили по-різному, як вдавалося. Наприклад, протитанкова батарея після приказу командира змушена була покинути позиції. Там і виходу іншого не було, щоби зберегти життя бійцям, а тепер їх звинувачують у самовільному відході. А тікання штабу - то, виходить, було правильним? Дивіться, я до війни був приватним підприємцем, мав свій невеличкий бізнес, і таких, як я, там було і є багато. Ми пішли добровольцями захищати свою Батьківщину, і чи є право в тих мордатих генералів звинувачувати в чомусь людей, які ще вчора мирно займалися власними справами і добровільно пішли на фронт? В Україні - понад 400 генералів, купа військових, які до цього мали бути готовими і які мали б це робити, бо отримують за це зарплати та пенсії. Де ж вони? Тільки не на фронті.
Як ви вважаєте, чи винна владав тому, що війна продовжується? Можливо, вона є вигідною для неї?
-Давайте візьмемо перші мінські домовленості. На фронті майже всі були в шоці. Були сутички, бої, люди вбивають одне одного. Одним словом, іде війна. А тут же ж возять вугілля. Спокійно возять вугілля день і ніч! Українське командування про щось домовляється із росіянами та сепаратистами, на наших очах, а ми нічого не розуміємо. Ми постійно під час боїв підбирали трофейну зброю російського виробництва, майже новеньку, тобто, мали купу доказів про те, що російські війська тут є, сучасна російська зброя поставляється сепаратистам. Ані влада, ані командування цього ніби не бачили і про це не чули. Про це - ніякого розголосу ані на внутрішній, ані на міжнародній арені. Далі. Моя рота була в бою з російськими морськими піхотинцями з Новоросійська. І ось тут подумайте: чи легко воювати людям, що тримають зброю в руках 3-4 місяці проти тих, хто готувався до війни професійно, багато років... Хтось вистояв і відійшов, багато хто загинув, а за весь час у нашій роті не було жодної нагороди! От вам і ставлення до добровольчих батальйонів. А якщо взяти все це докупи, не маю жодних сумнівів, що влада про все знає і їй, скоріш за все, це вигідно і потрібно.

Як ви вважаєте, яким може бути вихід з даної ситуації?
-Вихід? Навіть не знаю... Дуже важко. Важко казати і важко про це думати. Це - війна артилерії, а на такій війні потрібно якнайшвидше дати відповідь тим же ж артилерійським вогнем. А в тих умовах, які зараз є на фронті, нічого не доб’єшся. Поки командування дасть наказ відповідати, то на позиціях нікого не залишиться, адже накривають нас дуже щільно і щиро. Та й якісної артилерії у тих, хто знаходиться на передовій, майже немає. А зброя у нас яка в руках? У мене був автомат 1962 року, патрони - ще старші. Влада каже, що витрачає 100 мільйонів гривень у день на АТО. Це якось для мене, як для бійця, незрозуміло. Куди йдуть ті гроші - чи на зарплату генералу, чи в чиїсь кишені - невідомо. Хіба з такої ситуації може бути вихід?

Що би ви хотіли побажати українським людям?
-Звичайно, миру. Мирного життя, а там буде усе. І не бути байдужими. Байдужість вбиває. Є волонтери, і честь їм і слава. Якби не волонтери - була б велика біда. Це взагалі великий український феномен - ВОЛОНТЕРСТВО. Тому від усіх бійців щиро їм дякую.