Безпечне місце для дитинства: як методика «Цілющий ліс» працює у школах і садочках Буковини

Повітряні тривоги, напружені дорослі, постійне відчуття небезпеки — для дітей війна часто не має чітких слів, але дуже добре «читається» тілом і поведінкою. Тривожність, замкнутість або, навпаки, гіперактивність — з цим дедалі частіше стикаються батьки, вихователі та вчителі. 

Фахівці Українського фонду «Благополуччя дітей» впровадили методику, яка дозволяє системно підтримувати психічне здоров’я дітей у закладах освіти під час війни. Програма «Цілющий ліс» — це адаптована для українських реалій ізраїльська методика «Безпечне місце», що допомагає дітям відновлювати відчуття безпеки через взаємодію з природою, гру та присутність дорослого.

До методики долучилися понад 40 дитячих садків і шкіл у Чернівецькій області, що робить Буковину одним із регіонів, де «Цілющий ліс» застосовується найактивніше. 

«Діти перестали боятися говорити»: досвід дитсадка у Великому Кучурові

Антоніна Бураковська, вихователька Великокучурівського дитячого садка «Казка», працює з дітьми, які прийшли в садочок уже під час повномасштабної війни. Вона згадує, що перший рік був особливо складним.

«Перший рік було дуже відчутно. Діти сильно лякалися повітряних тривог — десь пів року. Ми багато пояснювали, що тривога — це сигнал, а не сама небезпека. І з часом вони заспокоїлися».

Навчалася новій методиці пані Антоніна у 2023-2024 роках, згодом почала впроваджувати її у роботу. Це було щось абсолютно нове для її досвіду — каже вихователька. Після навчання отримала дуже багато знань і опанувала корисні вправи — і для дітей, і для себе. На заспокоєння, на відновлення ресурсу. 

Поруч із садочком «Казка» немає лісу, тож будиночок на природі облаштовували просто на території закладу — разом із дітьми та батьками.

«Ми висадили дерева, діти за ними доглядали. Так з’явився наш “Цілющий ліс”. Для дітей це стало дуже важливо — вони відчули, що це їхнє безпечне місце».

За словами виховательки, дітям дуже сподобалися активності, вправи на згуртованість і вони здружилися. Особливо помітними стали зміни в комунікації. Діти, які раніше соромилися говорити, активно включилися в обговорення завдяки простому, але дієвому інструменту — «Жезлу голосу». Той, у кого він у руках, має право бути почутим. Після кількох сесій діти буквально «розговорилися», стали сміливішими, впевненішими й змогли говорити більше. 

«До того вони були мовчазні, соромилися. А після “Цілющого лісу” — страх зник. Усі хотіли тримати жезл, усі хотіли говорити. Для мене це було справжнє відкриття».

Окремий досвід — спільна вечірка на природі. На одній із  сесій діти разом з батьками висаджували дерева, а потім пили чай у групі. Для багатьох родин це стало рідкісним моментом спільного часу без поспіху, новин і тривог. Діти були щасливі, а батьки дякували педагогом за можливість просто бути разом.

Окремо Антоніна Бураковська звертає увагу на роль ритуалів, значення яких для себе відкрила саме під час навчання за програмою «Цілющий ліс». За її словами, регулярні повторювані дії допомагають дітям почуватися впевненіше й краще засвоювати нові знання.

«Я раніше не усвідомлювала, наскільки ритуали важливі. А тепер бачу: якщо хочеш щось закарбувати в дітях, це має повторюватися і бути ритуалом — з психологічної точки зору це працює».

Отримані знання вона почала застосовувати й поза межами програми — зокрема під час перебування в укритті та у щоденному житті садочка. Вихователька використовує знайомі дітям вправи на заспокоєння, ігри з елементами «Жезлу голосу» та спільні ритуали, які допомагають дітям швидше зібратися, проговорити емоції й відчути стабільність навіть у тривожних ситуаціях.

«Тепер я точно знаю: коли є ритуал, дітям легше. Вони знають, що буде далі, і це їх заспокоює».

ЗДО №25, Чернівці

«Природа працює майже миттєво»: досвід початкової школи

Юлія Буганик, вчителька початкових класів Заставнівського ліцею, називає природу повноцінним учасником освітнього процесу.

«У цілющому лісі ми працюємо за моделлю "Трикутнику зцілення": Дитина — Фасилітатор — Природа, використовуючи доступні зелені зони біля школи, які до цього не були облаштовані, щоб "заземлити" дітей. Зміна стану відбувається майже миттєво. У класі, навіть найсучаснішому, дитина часто відчуває рамки, стіни та напругу.  Але щойно ми виходимо назовні, спрацьовує ефект "розправлених плечей"».

Завдяки ритуалам і вправам діти поступово виходять зі шкільного режиму та переходять у стан «тут і зараз», а природа сприймається ними як безпечний простір. Через квести й роль «Охоронців лісу» увага зміщується з власних тривог на турботу про довкілля. Свіже повітря та простір знижують рівень стресу: гіперактивні діти заспокоюються, а замкнуті — активніше розкриваються через дослідження природи.

Пані Юлія пояснює, що найкраще знижують тривожність у молодших школярів практики, які поєднують рух, метафору та сенсорний досвід. Командні вправи допомагають дітям фізично відчути підтримку групи й повернути відчуття контролю та безпеки. Важливим елементом також є створення спільного безпечного місця з природних матеріалів, що символічно відновлює почуття захищеності, а тілесні практики та ритуали допомагають заземлитися й зняти напругу.

Після впровадження програми «Цілющий ліс» поведінка учнів змінилася: вони навчилися працювати в команді, стали дружніми та уважнішими одне до одного.

«Ми помітили, що навіть ті учні, які конфліктували за партою, на природі об’єднуються заради спільної мети — перетягнути важку гілку чи дослідити мурашник. У цьому безпечному просторі вони навчилися вільно висловлювати свої ідеї та пропозиції, не боячись озвучувати власну думку. Також спостерігається зростання концентрації уваги в класі після активності на свіжому повітрі. Природа забезпечує «екологічний» вихід накопиченої енергії через біг чи крик, а також дає необхідну сенсорну стимуляцію без інформаційного шуму. Це має критичне значення для дітей із синдромом дефіциту уваги: вони повертаються до навчання значно спокійнішими та зібранішими».

Заставнівський ліцей

Юлія Буганик зазначає, що після участі в програмі діти стали відповідальніше ставитися до правил і краще керувати своїми емоціями, сприймаючи дисципліну як умову власної безпеки. Вона також підкреслює зростання життєстійкості й емоційної компетентності: діти рідше панікують, краще усвідомлюють свої стани, відкрито говорять про почуття та користуються простими стратегіями самозаспокоєння, зокрема дихальними вправами й уявним поверненням у безпечне місце.

Батьки, за спостереженнями педагогів, найчастіше описують стан дітей після занять як «перезавантаження»: вони повертаються додому спокійнішими, емоційно відкритішими й енергійнішими, з меншою тривожністю та інтересом до реальних пригод замість ґаджетів. Навіть після завершення програми діти зберігають бажання повертатися до практик «Цілющого лісу», що для родин стало ознакою відновленого відчуття опори й безпеки.

Заставнівський ліцей

«Це стало нашою спільною мовою»: погляд мами й фасилітаторки

Мар’яна Ткач брала участь у проєкті як фасилітаторка, а її дитина — як учасник сесій. Вона говорить про зміни не лише професійно, а й дуже особисто.

«Я почала помічати не лише зовнішні прояви поведінки, а й те, що за ними стоїть: напруження, мовчання, надмірна активність. Перестала їх знецінювати.

Завдяки участі в "Цілющому лісі" я навчилася точніше зчитувати внутрішній стан своєї дитини й бути для неї опорою».

Після участі в проєкті дитина Мар’яни почала самостійно виконувати дихальні практики, зокрема повільне «дихання животом». Час від часу вона відтворює елемент «безпечного місця» — уявного або реального куточка, де можна побути на самоті.

«Для мене важливим є те, що ці інструменти з'явилися у дитини як внутрішній  ресурс, а не як нав'язана дорослим інструкція».

За словами Мар’яни, реакції дитини на стрес стали менш різкими й більш усвідомленими. Якщо раніше страх або тривога могли швидко перерости у замикання у собі, то зараз з'явився проміжок —  пауза, в якій дитина намагається впоратися самостійно. З'явилася здатність говорити про свої почуття словами, а не через поведінку. Для мене, як матері це дуже важливо та свідчить про зростання емоційної стійкості — каже Мар’яна. 

«Досвід спільної гри на природі та створення  "безпечного місця" перестало бути лиш частиною проєкту — воно стало нашою спільною мовою. Наш контакт став глибшим і менш формальним».

Досвід фасилітатора суттєво змінив підхід Мар’яни Ткач до звичних активностей. Прогулянки стали простором для відновлення й контакту. 

«Я більше уваги приділяю свободі вибору дитини, спостереженню за природою. Цей досвід також вплинув на мою взаємодію з іншими дітьми — я стала більш  чутливою, намагаюся створювати безпечний простір без змагання чи тиску».

Заставнівський ліцей

Масштабування “Цілющого лісу” як відповідь на виклики війни 

Досвід закладів Чернівецької області показує, що методика «Цілющий ліс» може бути ефективно впроваджена в різних типах закладів — від дитячих садків до початкових шкіл — незалежно чи є поруч ліс. Галявина на подвірʼї чи затишний куточок біля дерев —  для проведення цілющих сесій підійде будь-яка доступна зелена зона.  Головне — вмотивані освітяни, які опанували методику та прагнуть відкривати дітям цілющу силу природи.

Юлія Буганик переконана, що поширення програми «Цілющий ліс» є особливо важливим для Буковини, адже природа тут — на відстані витягнутої руки. За її словами, майже кожен освітній заклад має зелені зони, що дозволяє впроваджувати методику без спеціального обладнання.

Вона також зазначає, що підготовка фасилітаторів змінює роль учителя — з транслятора знань на уважного дорослого, який зважає на потреби дитини, спонукає шукати відповіді самостійно та показує на власному прикладі, як варто піклуватися про себе.

«Я хочу звернутися до колег та освітянських управлінців: не бійтеся виходити за межі класу стін і стандартних уроків. Я щиро рекомендую долучатися до програми "Цілющий ліс", адже в умовах війни це не просто додаткова активність, а необхідна умова для збереження психічного здоров'я покоління».

Антоніна Бураковська також наголошує на важливості масштабування програми, водночас чесно говорить, що опанування “Цілющого лісу” було професійним викликом.

Вона зізнається, що стикалася зі скепсисом колег, які не розуміли, навіщо вкладати стільки зусиль у нові практики. Втім, на власному досвіді вона побачила, що результат вартує всіх зусиль.

«Навіть у середній групі, хоча діти були ще маленькі і я хвилювалася, чи впораються, вони виконали всі завдання дуже добре. Тому, як на мене, ця робота справді потрібна дітям».

Окрім досвіду педагогів, цінність програми підтверджує й погляд батьків. Мар’яна Ткач зазначає, що ефект «Цілющого лісу» виходить далеко за межі окремих занять і впливає на ширше середовище навколо дитини.

«Цей підхід допомагає не лише моїй дитині, а й загалом формує більш підтримувальне середовище навколо».

У поєднанні з досвідом вихователів і вчителів та за підтримки батьків методика «Цілющий ліс» працює не лише як окрема програма, а як підхід, здатний змінювати культуру взаємодії між дітьми й дорослими.

"Методика «Цілющий ліс» впроваджується в межах проєкту «Зміцнення життєстійкості та покращення психічного здоров'я дітей в Україні шляхом впровадження тренінгової програми для освітян», який реалізує Український фонд «Благополуччя дітей» у партнерстві з Дитячим Фондом Німеччини за фінансування Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини."